Выбрать главу

— Послухай, друже, — тихо сказав, коли той із ним порівнявся. — Якби я сьогодні загинув…

У гарних розумних очах Марцелліна з’явилося безмежне здивування.

— Такі, як Аецій, не гинуть у битвах! — відповів із глибоким переконанням після доволі тривалої мовчанки. — Але що ж трапилося, найславутніший?… Я ніколи не чув од тебе таких слів. Невже ти почуваєшся нещасливим, командире?…

— Зовсім ні, Марцелліне… Навпаки… Про те, що можу загинути, я подумав тої миті, коли почувався дуже щасливим і повним радості й гордості…

Якийсь час вони їхали мовчки, глибоко замислившись.

— Слухай, Марцелліне, — врешті продовжив Аецій. — Знаєш, що від смерті Літорія ти мій найбільший, найдорожчий і найближчий друг?…

Молодий комес схилив голову так низько, що аж торкнувся чолом фарбованої на червоно кінської гриви.

— Я подвійно щасливий і гордий, командире, — сказав зворушеним голосом, — як Марцеллін і як шанувальник старих богів. Чим же я заслужив такої ласки, що патрикій християнської імперії шукає собі друга не з-поміж одновірців?… Воістину, ми відвикли від такої честі…

— Я й сам не знаю, чому, Марцелліне… Найімовірніше, це лише випадок… А може?… Може, ви ближчі мені, бо у вас менше тієї м’якості духу, ніж у християнах… Ти розумієш мене, друже? Я кажу про м’якість духу, а не серця. А, може, ще й тому, що відчуваю у вас більше зі спадку величі та могуті старої Роми. Хіба ж це не дивно, Марцелліне?… Пам’ятаєш статую Констанція на Форумі Траяна?… Хто ж його поставив, хто найвдаліше збагнув думки і оцінив заслуги найревнішого з християн? Поганин Симмах! Чому?… Бо думки і заслуги Констанція оберталися довкола порятунку спадку старого Риму… А ким ж є найбільші друзі, що не кажи, християнського, — він посміхнувся, — патрикія Аеція?.. Поганами… Чому?… Може тому, що я, — так сказав кілька днів тому один дивак, — останній римлянин…

— Я потрійно щасливий, найславутніший мужу…

— Це горда і почесна назва: ultimus Romanorum, але чей же я не останній, — продовжував попередню думку Аецій і раптом втупив у поганина бистрий проникливий погляд.

— Ти любиш феодосіїв дім, Марцелліне? — спитав, виразно промовляючи кожне слово.

— Я люблю велич Роми й Аеція, — миттю все зрозумівши, так само виразно відповів Марцеллін.

Аецій перехилився на сідлі і поклав руку на плече комеса.

— Пообіцяєш мені, — сказав дуже тихо, майже пошепки, але все ще дуже виразно і чітко, — якщо я сьогодні загину, доглянути, щоб феодосіанська кров поєдналася з ацієвою і щоб після довгого спокійного царювання Валентиніана Третього на престол сіли вічна Плацидія Молодша і вічний владар імператор Гавденцій завше Август?

Марцеллін ледь зблід.

— Так, обіцяю, — відповів голосом, що трохи дрижав.

— Гавденцій Август… єдиний цісар Сходу і Заходу… Dominus Coniuctissimi Imperia, як казала стара Плацидія, — шепотів далі Аецій. — А ти, Марцелліне, станеш патрикієм об’єднаної імперії… Можеш бути при Гавденції тим, що я при Валентиніані… і одружиш свого небожа з його донькою… Але пам’ятай, — я ніколи не був другом Констанція, як ти є моїм…

Марцеллін посміхнувся.

— Аецієва кров не потребує біля престолу патрикія твоєї мірки, найславутніший… Зрештою, хоч як би ми хотіли, не зуміємо повторити того, що було… Хоч в історії є багато подібних речей, — але насправді ніщо не повторюється… Біг часу не можна ні стримати, ні повернути назад.

А за мить додав, ще більше, ніж Аецій, знижуючи голос:

— Чи за вічного Гавденція Августа до храмів і сердець повернуться старі боги?…

Патрикій здибив коня. Швидко рушив уперед.

— Ти сам казав, що біг часу не можна ні стримати, ні повернути назад, Марцелліне! — гукнув, уже не дивлячись на приятеля, що зостався позаду.

І лише коли обігнав його майже на півстадія, раптом щось згадав, знову сповільнив біг коня і, повернувшись на сідлі, гукнув:

— Ти знаєш про поета Гомера, Марцелліне?…

— Це найбільший поет усіх часів!..

На спіненому коні примчав до Аеція його улюбленець, трибун ауксиліїв Оптила.

— Ave, vir gloriosissime! — гукнув задиханим голосом. — Франки стали табором між рікою Самарою[78] і Селищем Єлени[79]… Сьогодні нас не чекають. Думають, що ми лише під Бібраксом[80]… Король Хлодіон справляє бучне весілля своєї небоги чи пасербиці… Всі бенкетують, над Самарою жодних вартових…

Аецій пустив віжки, ляснув долонями.

— Поспішаймо на весілля! — радісно гукнув. — З побажаннями! з подарунками! з несподіванками для дівиць-дружок і світилок!.. Швидше!.. Швидше!.. Запізнимося на учту та ще голодними полягаємо спати з ситими франконками!. Уперед!.. Уперед!..

вернуться

78

Теперішня назва Сомма.

вернуться

79

Vicus Helena, теперішній Ланс.

вернуться

80

Тепер Біевре