Выбрать главу

Гарін заклав руки в кишені, звівся на підбори, погойдуючись і усміхаючись червоним, ніби нафарбованим ротом. Весь він видавався фатуватим, несерйозним. Тільки Зоя вгадувала його сталеву, що грала від надміри, злочинну волю.

— По-перше, — сказав він і звівся на носки, — ми не відчуваємо особливої ворожнечі саме до Америки. Ми постараємося почухрати будь-який флот, котрий спробує виступити з агресивними діями проти мене. По-друге, — він перекотився з носків на підбори, — ми аж ніяк не наполягаємо на бійці. Якщо військові сили Америки і Європи визнають за нами священне право захоплення будь-якої території, котра нам знадобиться, право суверенності і так далі, і так далі, — тоді ми залишимо їх у спокої, принаймні у військовому відношенні. У противному разі з морськими і сухопутними силами Америки та Європи, з фортецями, базами, військовими складами, головними штабами і таке інше, і таке інше буде вчинено безпощадно. Доля анілінових заводів, я сподіваюся, переконує вас, що я не кидаю слів на вітер.

Він поляскав Роллінга по плечу.

— Алло, голубе, а був же час, коли я просив вас стати компаньйоном у моїй справі… Фантазії не вистачило, а все від того, що високої культури у вас нема. Це що — роздягати біржовиків та скуповувати заводи. Старе, як світ… А справжню людину — проґавили… Справжнього організатора ваших безглуздих мільярдів.

Роллінг почав скидатися на покійника, що розкладається. Ледь видушуючи слова, він просичав:

— Ви анархіст…

Тут Шельга, схопившись здоровою рукою за волосся, заходився так реготати, що нагорі за скляною стелею визирнуло перелякане обличчя капітана Янсена. Гарін обернувся на підборах і знову — Роллінгу:

— Ні, голубе, у вас погано почала варити макітра. Я не анархіст… Я той найбільший організатор, котрого ви найближчим часом почнете шукати вдень з ліхтарем. Про це побалакаємо на дозвіллі. Пишіть чек… І повним ходом — до Марселя.

79

Найближчими днями відбулося таке: “Арізона” кинула якір на зовнішньому рейді у Марселі. Гарін пред’явив у банк Ліонського кредиту чек Роллінга на двадцять мільйонів фунтів стерлінгів.[49] Розгубившись, директор банку виїхав до Парижа.

На “Арізоні” було оголошено, що Роллінг хворий. Він сидів під замком у себе в каюті, і Зоя невсипно стежила за його ізоляцією. Протягом трьох діб на “Арізону” вантажили рідке паливо, воду, консерви, вино тощо. Матроси й роззяви на набережній немало дивувалися, коли до прогулянкової яхти попливла шаланда, навантажена мішками з піском. Подейкували, ніби яхта прямує на Соломонові острови, що кишать людожерами. Капітан Янсен закупив зброю — двадцять карабінів, револьвери, газові маски.

У призначений день Гарін і Янсен знову з’явилися до банку. їх зустрів товариш міністра фінансів, що екстрено прибув із Парижа. Розсипаючи милі речі і не сумніваючись у справжності чека, він усе-таки захотів побачити самого Роллінга. Його відвезли на “Арізону”.

Роллінг зустрів його зовсім хворий, із запалими очима. Він ледве міг підвестися з крісла. Він підтвердив, що чек видав сам, що одпливає на яхті в далеку мандрівку і просить якнайшвидше скінчити всі формальності.

Товариш міністра фінансів, поклавши руки на спинку стільця і жестикулюючи на зразок Камілла Демулена,[50] виголосив промову про велике братерство народів, про культурну скарбницю Франції і попросив відстрочити виплату.

Роллінг, заплющивши стомлено очі, похитав головою. Скінчили на тому, що Ліонський кредит виплатить третину суми в фунтах, решту — у франках за курсом.

Гроші привезли надвечір на військовому катері. Потім, коли сторонніх випроводили, на капітанському містку з’явилися Гарін та Янсен.

— Свистати всіх нагору.

Команда вишикувалася на шканцях, і Янсен сказав твердо і суворо:

— Матроси, яхта, названа “Арізоною”, вирушає у надзвичайно небезпечне і ризиковане плавання. Хай мене прокленуть, коли я поручуся за чиєсь життя, за життя власників і цілість самого судна. Ви мене знаєте, акулячі діти… Жалування я збільшую вдвічі, так само подвоюю звичайні премії. Усім, хто повернеться на батьківщину, буде надано пожиттєву пенсію. Термін на роздуми — до заходу сонця. Хто не бажає ризикувати, може накивати п’ятами.

Увечері вісім чоловік з команди зійшли на берег. Тієї ж ночі команду поповнили вісьмома відчайдушними негідниками, котрих капітан Янсен сам знайшов у портових шинках,

За п’ять днів яхта лягла на рейді у Саутгемптоні, і Гарін і Янсен пред’явили в англійському королівському банку чек Роллінга на двадцять мільйонів фунтів. (У палаті з цього приводу зробив делікатний запит лідер робітничої партії). Гроші видали. Газети заревіли. У багатьох містах відбулися робітничі демонстрації. Журналісти кинулись у Саутгемптоп. Роллінг не прийняв нікого. “Арізона” взяла рідкого палива і рушила через океан.

За дванадцять днів яхта стала в Панамському каналі і надіслала радіо, викликаючи до апарата головного директора “Анілін Роллінг” Мака Ліннея. У призначений час Роллінг, сидячи в радіорубці під дулом револьвера, наказав Маку ЛІнпею виплатити подавцеві чека, містерові Га-ріпу, сто мільйонів доларів. Гарін виїхав до Нью-Йорка і повернувся з грішми та самим Маком Ліннеєм. Це була помилка. Роллінг розмовляв з директором рівно п’ять хвилин у присутності Зої, Гаріна та Янсена. Мак Лінней поїхав глибоко впевнений, що справа нечиста.

Потім “Арізона” почала крейсувати у пустельному Карібському морі. Гарін роз’їжджав по заводах Америки, зафрахтовував пароплави, купував машини, прилади, інструменти, сталь, цемент, скло. Вантажились у Сан-Франціско. Довірений Гаріна укладав контракти з інженерами, техніками, робітниками. Інший довірений виїхав до Європи вербувати серед залишків російської білої армії п’ятсот чоловік для поліцейської служби.

Так минуло близько місяця. Роллінг щоденно розмовляв по радіо з Нью-Йорком, Парижем, Берліном. Його накази були суворі й невблаганні. Після загибелі анілінових заводів європейська хімічна промисловість перестала опиратись. “Анілін Роллінг” — зазначалося на всіх фабрикатах. Це було тавро — жовте коло з трьома чорними смужками і написом: нагорі — “Світ”, унизу — “Анілін Роллінг-компані”. Починало скидатися на те, що кожен європеєць має бути проштемпельований оцим жовтим кружальцем. Так “Анілін Роллінг” ішов на приступ крізь задимлені руїни заводів Анілінової компанії.

Колоніальним, моторошним душком тхнуло по всій Європі. Гасли надії. Не поверталися веселощі й радощі. Гнили незліченні скарби духу в курних бібліотеках. Жовте сонце з трьома чорними смужками осявало неживим світлом громаддя міст, димарі й дими, реклами, реклами, реклами, що випивали кров у людей, і в цегляних запльованих вулицях та завулках, поміж вітрин реклам, жовтих кіл та кружалець — людські обличчя, спотворені гримасою голоду, нудьги і розпуки.

Валюти падали. Податки підвищувалися. Борги зростали. І священній законності, що повелівала шанувати обов’язок і право, вдарило в лоб жовте тавро. Плати.

Гроші текли струмочками, струмками, річками в каси “Анілін Роллінг”. Директори “Анілін Роллінг” втручалися у внутрішні справи держав, у міжнародну політику. Вони були наче орден таємних правителів.

Гарін гасав з кіпця в кінець Сполученими Штатами з двома секретарями, інженерами, папночками-друкарками та зграєю розсильних. Він працював двадцять годин на добу. Ніколи не запитував цін і не торгувався.

Мак Лінпей занепокоєно і здивовано стежив за ним. Він не розумів, для чого все це купують і вантажать та навіщо так безглуздо розкидають мільйони Роллінга. Секретар Гаріна, панночка-друкарка і двоє розсильних були агентами Мака Ліннея. Вони щоденно надсилали йому до Нью-Йорка докладний звіт. І все-таки важко було щось збагнути у цій круговерті закупок, замовлень і контрактів.

На початку вересня “Арізона” знову з’явилася в Панамському каналі, взяла на борт Гаріна і, вийшовши в Тихий океан, зникла в напрямку на південний захід.

вернуться

49

Близько двохсот мільйонів карбованців золотом.

вернуться

50

Демулен Камілл (1760–1794) — діяч французької буржуазної революції, журналіст, памфлетист. В міру розвитку революції схилявся до реакції і, нарешті, пристав до групи Дантона. Його скарали разом з Дантоном у березні 1794 року.