— Хто це? — пролунав тремтливий голос.
— Це я, — не менш тремтячим від хвилювання голосом відповіла Аеніль й обійняла сестру. Вона теж заплакала.
Аеніль сиділа б з сестричкою тут до ранку, але побоювалася уваги сусідок, тому швиденько завела Іно до своєї кімнати.
— Чому ти тут?
— Мене привів служник. Мама і тато поїхали. Я житиму з тобою.
Розділ 6
МІСТЕРІЯ ПІДЗЕМЕЛЛЯ
Аеніль хотіла прокинутися раніше, аби взяти щось перекусити на кухні для Іно, доки та спить. Проте, дівчина, як завжди, проспала.
Промінчик з отвору під стелею кімнати опустився на обличчя Аеніль, вона звично скривилася і розплющила очі. Їй знадобилося кілька секунд, щоб згадати про Іно. Вона радісно повернулася на бік, але Іно на виділеному для неї місці великого ліжка не було.
Посмішка зникла з обличчя разом з рештками сну. Аеніль сіла і одразу заспокоїлася. Іно була тут. Вона стояла біля шафки з книжками і беззвучно обмацувала палітурки.
Мала дівчинка відчула рух на ліжку, застигла, а потім повільно повернула голову у бік сестри:
— Прокинулась? — тихо спитала вона.
— Так… Думала встати раніше, але проспала, — винувато сказала Аеніль.
Іно не відповіла. Вона навпомацки повернулася у ліжко.
— Як ти тут спиш? Тут страшно, — дівчинка говорила спокійно і байдуже, але Аеніль стривожилася.
— Що страшного? Тут цілком безпечно, ця кімната…
— Це погана кімната, — категорично відказала Іно, та потім м’якше додала: — Але мені тут подобається, бо тут є ти.
— Не розумію… Ця кімната захищена чарами від усього, боятись нічого.
— Ні. От у моїй кімнаті було не страшно.
— Може, ти просто не звикла?
— Не знаю. Я хочу їсти, — Іно втомилася пояснювати.
— Добре. Зачекай, я зараз збігаю на кухню і візьму щось…
— Я з тобою, — безапеляційно заявила Іно.
— Ні, зачекаєш тут. — Аеніль аж здригнулася від думки, що одногрупники побачать її з сестрою.
Іно підсунулася ближче і знову сказала:
— Я не залишусь тут сама.
Щось у її голосі стривожило і переконало Аеніль.
— Добре, — тільки й змогла відповісти старша сестра.
У будь-якому разі Іно від усіх не сховаєш. І Аеніль не хотіла бути схожою у цьому на батьків.
Вже у вітальні вона зрозуміла, що сьогоднішній день буде не найлегшим у її житті. Перешіптування дівчат-старшокурсниць за спиною, приглушений сміх — все це Аеніль сприйняла на свою адресу. Точніше на адресу сестрички, що безтурботно йшла поруч, щось мугикаючи собі під ніс. Аеніль почервоніла, опустила голову і міцніше притисла до себе Іно. Та чудом уникала зіткнення з меблями й окремими ученицями, які бігали туди-сюди дівчачою вітальнею алхіміків.
Через повільне дріботіння Іно вони запізнилися на сніданок і знову привернули увагу, якої так не хотілося Аеніль. Вона ще сильніше схилила голову і повела сестричку до свого місця за столами.
— Що, найнялась провідницею для якоїсь каліки? — пролунав за спиною глузливий голос Савлія, підтриманий нерідким сміхом. — Невже так сутужно з фінансами? Я думав, що чистку туалетів краще оплачують.
Аеніль старалася його не слухати, але Іно вуха не заткнеш. Маленька перестала мугикати і її вираз спохмурнів. Вона відразу відчувала, коли розмова заходила про неї. Навіть якщо й не розуміла змісту, за інтонацією вловлювала все.
Тільки коли сіла поруч з Емблою, Аеніль змогла трохи розслабитися і заспокоїти бурю всередині. Вона готова була терпіти чимало образ на свою адресу, але за одне слово Савлія про Іно ладна була його вбити.
— Хто це? — запитала Ембла.
Ці байдужі слова ще дужче зіпсували настрій Аеніль. Вона так чекала підтримки і співчуття з боку подруги.
— Моя сестра, — холодно відповіла Аеніль.
— Вона що…
— Сліпа.
— А… Гм… Чому я не бачила її раніше? Я взагалі не знала, що в тебе є сестра, — Ембла зовсім не реагувала на крижаний тон Аеніль, настільки була заглиблена у якісь власні думки.
— Вона жила з батьками. Вони поїхали, і тепер сестра житиме зі мною.
— Зрозуміло. Слухай, я хотіла тебе спитати щодо тої, — Ембла притишила голос, — синьошкірої. Ти що, справді з нею дружиш?
— Так. А що? — Аеніль готова була от-от зірватися. Іно це відчувала, тому поспішала наїстися, а от Ембла і вухом не вела. Такий вже в неї характер, коли думає про щось своє, на інших взагалі не зважає.