Після кількох сторінок усмішка зникла. Вираз ставав усе похмурішим. Вона запитально подивилася на майстра.
— Що це?
— Я знайшов це у однієї зі своїх учениць. Підозрюю, що вона і твоя також.
Ірене подивилася на початок і кінець, але підпису не було. Оглянула почерк, але він нічого їй не сказав. Вона викладає не менше ніж у сотні учениць, важко визначити, чиє це. Утім Ірене на стала уточнювати, а відразу спробувала виправдатися:
— Я не можу передбачити ycix побічних ефектів. Досі мені здавалося, що це на них не сильно впливає.
— Не сильно? Першокурсниця записує у свій нотатник чорні закляття, які й не всі викладачі знають. І малює всіляких чудовиськ, яких тут не бачили з Темних Часів. Уяви, якби це потрапило на очі не мені, а якомусь іншому викладачу?
Ірене не знайшла, що відповісти. Вона ще трохи погортала рукопис і поклала його назад.
— Хто вона? — нерішуче запитала Ірене.
— Що ти з ними робиш? Куди ти їх водиш? Де вона все це бачила?
— Я не впевнена, що вона це десь бачила, можливо, її свідомість…
— А я не впевнений, що…
Раптом майстер змовк і прислухався. Ірене теж напружилася. Почувся шум, глухий і такий сильний, що затремтіли стіни. Вмить обоє опинилися у центрі кімнати спиною до спини. У руках майстра з’явився чарівний посох — він носив його під мантією. Жінка схрестила руки, готуючись до захисного закляття.
Шум посилився — немов потужний вітер проносився сусідніми коридорами. Стіни задрижали ще сильніше. Зі стелі посипався пил.
Чоловік і жінка не вимовили й звуку. Здавалося, вони не дихають. Пил сипався в очі, але Ірене та майстер не кліпали.
Шум почав стихати. Ще кілька сильних поштовхів — заскрипіли дерев’яні перегородки на стелі, книжкова шафа з’їхала вбік. Тремтіння і звук стихли, однак минуло ще чимало часу, перш ніж чоловік із жінкою ворухнулися.
Вони довго безмовно обтрушували один одного та крісла. Коли знову сіли, чоловік сказав:
— Треба буде укріпити стелю. Це приміщення нікуди не годиться.
— Як довго це триватиме? — розлючено запитала Ірене.
Майстер стенув плечима.
— Вони вже не в змозі його контролювати. Це погано закінчиться, — сказала вона.
— Вони його ніколи не контролювали.
— Тобто?
— Це не вони притягли його сюди. Ніколи б не наважились. Воно прийшло само.
— Але ж…
— Вони вигадали цю легенду, аби здаватись сильнішими. Воно нападе на них у першу чергу.
Ірене озирнулася на рукопис, що продовжував лежати на порожній полиці, притрушений пилом.
— Досить про ці неприємності, — глухо промовила вона. — Давайте обговоримо щось радісніше. Я виконала доручення майстра Стесагора й переглянула всіх кандидатур для учнівського відділення Клану. Цього року дуже мало вартих уваги. На відділенні алхімії лише четверо ронейців. Жоден з них нічим особливим не вирізняється, але вони повинні увійти до Клану за правом крові.
Вона махнула рукою і в повітрі з’явилося коло. У ньому по черзі виникали зображення першокурсників, що у цей час мирно спали у своїх ліжках. Останній хлопець був загорнутий з головою.
Ірене кілька хвилин терпляче чекала, потім рішуче підійшла до кола й черкнула по поверхні пальцем. Хлопець відкинув ковдру і став протирати очі. Він стривожено озирався по боках, не розуміючи, що його розбудило. Задоволена Ірене повернулася у своє крісло.
Майстер Елітіс лише краєм ока зиркав на її старання. Він про щось напружено думав. Ірене терпляче чекала його відповіді.
— Я ось подумав, що ми зробили велику помилку, коли видозмінили захисні чари кімнат наших учнів, — промовив він нарешті. — Тепер вони найменш захищені з усіх відділень.
— Це давні сумніви, — сказала Ірене, роздратована, що він не прокоментував її слова й зображення. — Але ми можемо спостерігати за ними й допомогти у разі небезпеки, у той час як на інших відділеннях, якщо щось відбуватиметься у кімнаті, викладач не зможе нічого зробити.
— Ніхто ще не потребував нашої допомоги. Скільки пам’ятаю, у жодній з кімнат учнів в Академії нічого не сталось. Ми використовуємо ці зміни лише задля шпигування за ними. Серед них є талановиті, які відчувають це. Чи дізнаються інакше. Вони перестають відчувати себе у безпеці. У їхніх серцях з’являються страх і тривога, а зовсім не специфіка алхімічних чарів. А потім ненависть і злість. Мені здасться, це — основна причина того, що з нашого відділення виходить найбільше Темних.
Ірене слухала уважно, але не сказала нічого. Коли майстер говорить серйозно, з ним краще не сперечатися.