Поступово зібралася решта гостей: Зенон Зевксідем, старший брат Нітетіс, та, на превелике здивування Аеніль — Анахарсій Аріант. Проте з розмов за святковим столом дівчинка зрозуміла, що Анахарсій товаришує з Зеноном і загалом добре знає родину Зевксідемів.
Після того, як всі завершили святковий обід, розпочалися різноманітні балачки. Майстер Амасіс почав у чомусь переконувати Анахарсія, але той не здавався.
— Ні, там таки слово «захист», а не «безпека». Мова йде саме про чари природнього захисту, — наполягав Анахарсій.
— У давньоарніонській «дріо» не вживалося у цьому значенні! — енергійно доводив майстер Амасіс. — Для позначення чар захисту використовувалося слово «тертіо», почитайте трактат магістра Урана Теора періоду Третьої Епохи…
— Той трактат вважається підробленим і написаним значно пізніше на якомусь діалекті…
— Це ж слово зустрічається й у всіх інших пам’ятках! Слово «дріо» вживається лише в цій пісні! І його слід розглядати у дериваційній площині, корінь «др» вказує на спокій, а інтерфікс «і» та флексія «о» не залишають сумніву, що це іменник тривалого стану з позитивною конотацією, це може бути лише «безпека»!
Аеніль було важко сприймати цю мовознавчу термінологію, тому вона піднялася з-за столу та пішла до Нітетіс, яка показувала Емблі свою колекцію морських мушель. Подруга тримала їх у батьків, бо збірка була справді чималенька, а деякі компоненти — величиною з голову людини.
— Ось цю я знайшла на Хризолітовому побережжі, у Груді. — Нітетіс тримала у руках чималу, повністю чорну мушлю. — Там було так дивно. Похмурі, темні, немов кіптяві, гори, пронизливий вітер, страх перед можливою появою мерзенних грудців, і ми з батьками збираємо цінне каміння. Узбережжя так контрастувало з горами, було просто вкрите яскравими камінцями, принесеними з Мармурової затоки. Щоправда цінного каміння там було дуже мало, як правило, просто яскраві породи, з яких складається ґрунт.
Нітетіс перервала розповідь і пояснила Аеніль:
— Показую свої мушлі. Пам’ятаєш, я про них якось розповідала в класі?
— Так, — Аеніль була зачарована такою великою збіркою.
— Жаль, що батько не дозволяє мені розкласти їх на полицях шафи.
— Чому? — здивувалася Ембла.
— Не любить, коли у кімнаті є щось зайве. Каже, що це відволікає його від роботи і роздумів. Мені доводиться тримати їх усередині шафи для одягу, зваленими у стару скриню.
Леонт, що до цього намагався слухати старших за столом, підвівся і підійшов до дівчат.
— Подобаються наші мушлі? — спитав він у Аеніль.
— Не «наші», а «мої», — дружелюбно, але твердо поправила Нітетіс.
Аеніль засміялася, що дещо образило Леонта. Він ще якийсь час покрутився біля дівчат, але Аеніль його повністю ігнорувала. Тому, коли його гукнув Зенон, повернувся за стіл. Не встигли дівчата розглянути всі мушлі, як до Нітетіс підійшла старенька служниця, що прислуговувала за столом, й попрохала іменинницю допомогти прибрати зі столу. Аеніль це здивувало, але Нітетіс з радістю побігла. За нею пішла й Ембла. Аеніль же якось розгубилася. Хоч вона й не цуралася допомагати служниці у батьків, але все ж робити це при сторонніх… Їй це здавалося якось принизливо. Чоловіки піднялися з-за столу і підійшли до книжкової полиці, де майстер Амасіс продовжив суперечку з Анахарсіем.
Леонт підійшов до Аеніль, а за ним і Зенон.
— Подруга Нітетіс? — спитав Зенон, пильно вдивляючись в Аеніль.
Зенон був дуже схожий на майстра Амасіса, але стрункіший і вищий. Його чорне волосся було коротше, ніж у майстра, а лисина — менша. У його вигляді відчувалася насмішкувата зверхність і одночасно пихата серйозність.
— Так, Аеніль. А ви де вчитесь?
— Магістрант. Спеціалізуюсь по відділенню любомудрів.
— Кого? — здивувалася Аеніль.
— Вчиться на мудреця, — вставив Леонт.
— Любомудр — це ще не мудрець, — спокійно відповів Зенон. — Любомудр — це лише той, кому подобається мудрість. Та це аж ніяк не означає, що він нею володіє. Мудрецями не стають, ними народжуються. Як і поетами, і магами, зрештою.
— Я раніше не чула про таке відділення, — нерішуче промовила Аеніїь.
— Не дивно. Воно малочисельне, заледве набирається одна група щороку. Нас часто плутають з книжниками, але ми окремо.
— А ну продемонструй, що ти там навчився? — попросив Леонт.
— Дізнався, що черепаха заввиграшки обганяє Барадіра Прудконогого.
— Як це? — не змогла приховати свого здивування Аеніль. — Барадір — це ж найшвидший бігун у світі, якось він обігнав по землі дракона, що летів у небі.