— Ну все, Іра приречена, — пробурмотіла майстриня Лікофрон на вухо Евагору Елітісу. — Він давно має на неї зуб. Та й всі інші в Президії.
— Не всі. Але, на жаль, більшість… Доведеться діяти за запасним планом.
— Так.
Усім довелося змовкнути, бо гранд-майстер перестав копирсатися у своїх паперах і підвів голову.
— Ірене Урегус, магістерко алхімії та чародійства, прошу піднятися.
Ірене й так стояла, але при цих словах здригнулася і схилила голову.
— Ви звинувачуєтесь у завданні душевної шкоди учениці першого курсу відділення алхімії на ім’я, — гранд-майстер знову глянув у свої папери; невідомо, як він міг там щось бачити, враховуючи його зір, — Ембла Ньєрдссон фон Ґульдскір, а також у причетності до зникнення інших двох учнів, один з яких був знайдений у душевно-мертвому стані, як це кваліфікували наші лікарі, а інша розшукується до сьогодні. Що ви можете сказати на свій захист?
Ірене промовчала.
— Ви визнаєте свою вину?
— Так, — несподівано різко відповіла Ірене.
Залою прокотився здивований шум, викладачі вражено дивилися на молоду магістерку. Вони не пам’ятали, щоб хтось у цьому залі визнавав за собою хоч найменшу вину, яким би негідником і злочинцем він насправді не був.
Схоже, що здивований був навіть голова Президії. Якийсь час він пильно дивився на Ірене поверх скелець своїх окулярів. Його вираз обличчя, як завжди, ні про що не говорив. Майже всі інші члени Президії дивилися на Ірене з повагою.
— Чим ви можете пояснити ваш вчинок? — спокійно спитав гранд-майстер.
Ірене підняла на нього короткий погляд, потім знову опустила голову і тихо промовила:
— Я проводила досліди. Наслідків не змогла передбачити.
— Але ж це чари сьомого рівня, а то й вище. Ви повинні були звертатися безпосередньо до Синедріону за дозволом та для контролю над їхнім дослідженням і для роботи з ними.
— Я б не отримала дозволу. Працювати з чарами вище п’ятого рівня дозволяється лише майстрам, та й то у виключних випадках. І не впевнена, що Синедріон знайшов би спеціалістів для контролю над цими дослідами. Мені невідомо, щоб подібні знавці були в Академії.
— Це вже клопіт Синедріону знаходити спеціалістів. Краще було вам отримати і прийняти відмову, аніж наробити стільки лиха.
Ірене промовчала.
— Отже, ви визнаєте, що й те, що сталося з двома зниклими учнями, ваша вина?
— Так, — промовила Ірене вже менш рішуче.
— Цілковито ваша?
— У цьому не впевнена. Хлопець потрапив у викривлений чарівний простір, де був… де було… Я не впевнена, що те, що з ним сталося, лише моя вина.
— Зрозумію. А зникла дівчина?
— Вина моя. Однак вона не мала зазнати більшої шкоди, аніж Ньєрдссон.
— Що з нею трапилося і де вона?
Аделіна схилилася до Евагора і обурено прошепотіла:
— Іра не повинна цього говорити! Це ж зрада Клану!
— Не хвилюйтесь, — сказав Евагор.
Ірене відповіла:
— Мені невідомо, що з нею трапилося і де вона. Дівчина зникла у невідомому мені напрямку, коли я перестала контролювати її.
— Що ж, якщо вам більше нічого сказати, — Ірене похитала головою, — то ми перейдемо до обговорення і вирішення вашої справи. Чи бажає висловитися хтось із присутніх?
Евагор підвівся і промовив:
— Прошу вельмишановну Президію звернути увагу, що магістерка Урегус здійснювала досліди у суто наукових цілях, дотично до своєї наукової роботи на здобуття ступеня майстрині. Ці дослідження, як видно з її слів, не несли у собі злочинної мети, тому їхні наслідки можна кваліфікувати як нещасний випадок, ненавмисне завдання шкоди.
— Бажаєте щось сказати, майстре Теїре? — запитав голова Президії у повненького чоловічка, що сидів поруч.
— Так. — Майстер Теїр підвівся. — Я маю честь бути науковим керівником магістерки Урегус, дуже талановитого алхіміка і чарівниці, і повинен сказати, що особисто я складу злочину у її діях не бачу. Я вбачаю тут лише необережно проведене дослідження із трагічними наслідками, що іноді буває. — По залу прокотився обурений шум, і майстер поспішив додати: — У той же час мушу зазначити, що мені було невідомо про її досліди, і, на мою думку, для написання доброї роботи на здобуття ступеня майстрині можна було цілком обійтися без подібних небезпечних експериментів. Як науковець я готовий її виправдати, але як людина… як розумна і моральна істота, — виправився майстер, кинувши швидкий погляд у бік кількох викладачів, що сиділи в залі у каптурах, — я її цілковито виправдати не можу, оскільки наслідки були справді страшними. Особливо у випадку того хлопця, хоч, як вона зазначає, її вина там була лише часткова. У цьому випадку я схильний їй повірити, оскільки те, що сталося з ним, траплялося і раніше, коли магістерка Урегус ще не працювала в Академії.