Гелео нерішуче стенула плечима.
— Сідайте, — Евагор кивнув їй на стілець поряд зі своїм столом.
Лебенійка сіла, а Аделіна вийшла з учительської у справах. Майстер залишився наодинці з незвичайною ученицею. Це додало дівчині сміливості, і вона спробувала ще раз запитати:
— А ви не скажете, що сталося з пані Урегус?
— Вона засуджена за злочин, — стомленим голосом пояснив майстер Елітіс. — Буде позбавлена усіх чарівних здібностей.
— Як це? — злякано перепитала Гелео.
— Дечаризація. Спеціальний захід, після якого людина втрачає абсолютно всі чарівні здібності, навіть природній захист.
Очі Гелео відобразили ще більший страх.
— Але вам цього знати не можна.
— Я нікому не скажу, — поспішила пообіцяти дівчина.
— Я розповів вам, бо бачу, що Урегус довіряла вам, якщо займалась з вами індивідуально. Культура народів Ери не її спеціальність.
— Вона просто цікавилася Лебеніями. У наступній роботі я мала написати про лебенійські чари.
— Цікаво.
— Так, — оживилася дівчинка. — Тільки це дуже складно. Начебто вони і є, ці чари, але в той же час вони зовсім не такі, як у людей. Іноді здасться, що нічого й немає. Я навіть не знаю, як про них можна написати.
— Ірене б вам допомогла. Вона добре розбирається в чарівництві. Жаль, що не допоможе.
Гелео схилила голову, а потім тихо промовила:
— Я прийшла не зовсім через цю роботу. Це був привід…
— А чому ви прийшли?
— Просити допомоги…
— Допомоги у чому? — Евагор уважно подивився на дівчину, але на її схиленому обличчі було важко щось розібрати.
— Зникла моя краща подруга. Єдина подруга тут.
— Зараз багато учнів зникають. Відколи Звір вирвався з-під контролю.
Немов почувши слова Евагора, задрижали стіни, посипався пил зі стелі і пролунав віддалений шум, схожий на виття. Гелео зіщулилася і притислася щільніше до викладацького столу.
— Це на першому поверсі. Давно вже він не відвідував учнівську частину… Як звати твою подругу?
— Аеніль дель Уберті…
Евагор зблід. Після паузи невиразно промовив:
— Вона з нашого відділення. Я викладаю в неї алхімію. Я думав, що вона не ходить на заняття через страх перед Звіром. Мені не повідомляли, що вона стала… жертвою…
— Вона не стала… — поспішила пояснити Гелео. — Я розпитувала її однокурсниць. Зникла її маленька сестра, Іно, і вона вирушила її шукати. Уже другий день їх обох ніхто не бачив. Я боюсь за них…
— Це погано… Чому вони були такі необережні? Правила безпеки розвішані по всіх вітальнях. Невже так складно їх дотримуватись? Ну добре. Ви маєте хоч приблизне уявлення, куди вона могла піти?
— Здається, так… Звір же живе у підземеллях?
— Так вважають.
— Думаю, що вона вирішила, що це Звір викрав Іно, і пішла туди, щоб знайти її.
— От дурна! Звір нікого не викрадає! Нащо вони йому здались? Він просто знищує і вбиває все на своєму шляху. Ну добре… Якщо вона пішла за власним бажанням, то є шанс, що вона ще не зіткнулась зі Звіром. Необхідно її знайти і повернути.
— Я готова йти туди.
— Самій вам іти не можна. Я теж піду. Однак і вам доведеться йти, аби показати шлях і вмовити Аеніль повернутись. Бо Іно вона вже не знайде.
Майстер підвівся з-за столу, відкрив шафу й дістав плащ, який одягнув поверх мантії. Потім, кинувши погляд на Гелео, дістав ще один, якось сумно глянув на нього і кинув дівчині:
— Одягніть, це посилить наш захист.
Плащ виявився якраз на дівчину. Евагор дістав ще якісь прилади, камінчики і пляшечки з шаф і розіпхав це все по кишенях. Потім швидко вийшов з учительської, пропустивши вперед Гелео.
Незважаючи на завірюху зовні й вкрите густими хмарами небо, тоненький промінчик світла все одно вперто спускався на ліжко, де спала під дією снодійної настоянки Аеніль. І, як завжди, промінь знову її розбудив, хоч цього разу йому довелося постаратися.
Дівчинка відкрила очі й оглянула кімнату. Її погляд зупинився на Гелео, що дрімала на стільчику біля ліжка. Аеніль сіла і спробувала згадати, де вона і що тут робить Гелео. Від шуму лебенійка прокинулася, її тривожне обличчя відобразило слабку посмішку, і вона стомлено промовила:
— Доброго ранку.
— Доброго… Що ти… Чому… — Аеніль поступово згадала, що сталося вчорашнього дня.
Гнівно зірвалася з ліжка і кинулася до дверей. Гелео змучено закрила обличчя руками. Двері Аеніль відкрити не змогла.
— Що таке? Чому вони не відкриваються?!