Евагор спохмурнів, але нічого не сказав.
— Вже розпочинається конкурс краси, — спробувала розрядити напруження Марія Тарту.
— А я хочу подивитися на Гру, — капризно і наполегливо промовила Сатія. — Триста років мені треба тих дівок видивлятися. Якби ж їх можна було…
— Пішли, якщо хочеш, — різко перебив її батько.
Майстер Елітіс пропустив Діора Тарту, а Сатія спритно перестрибнула через невисокий стіл. Її рухи були плавні, заворожуючі й водночас моторошні, не схожі на людські. Коли після стрибка вона пригнулася, а потім випрямилася, хижо зиркнувши на Аеніль, учениця згадала… Ніч, коли вона виконувала покарання майстра Евагора… учень, що лежав у коридорі… і темна фігура, що схилилася над ним. Дівчинка тоді відчула на собі погляд, хоч і не бачила його… Той же погляд, що й зараз. Аеніль зблідла й несвідомо підсунулася ближче до майстра Елітіса.
— Це тобі не зала для фізичних тренувань, — жорстко гримнув Діор на дочку і вліпив їй запотиличника.
Вона здригнулася від удару, але нічого не сказала, мовчки пішла поряд з ним до столів, де розсідалися гравці.
Тим часом майстриня Іветт оголосила про початок конкурсу краси. На сцену вийшло дванадцятеро дівчат і вона стала оголошувати їхні імена:
— Лая Іветт, Сафія Ехем, Енгільда, Івонна Хомська, Адель Йонсон, Хілея Ехем…
Коли Діор і Сатія відійшли достатньо далеко, Марія Тарту тихо промовила до Елітіса:
— Сатіах стає неконтрольованою. Занадто багато собі дозволяє.
— Повна протилежність Ади? — спитав Елітіс.
— Я не знаю… Я не думаю, що вона насправді така зла… Вона страждає. Через Аду, а, може, й ще через щось… Думаю, що це знак протесту. Аби тільки це нічим поганим не закінчилося.
Марія подивилася на Аеніль і спитала:
— А це про її сестру…
— Так, — кивнув Евагор.
Аеніль прислухалася, хоч спробувала зробити вигляд, ніби дивиться на дівчат, які тепер по черзі походжали по сцені перед викладачами, що мали обрати серед них найкрасивішу.
— Це ж треба, щоб так все сплуталося… Однак Дім не зможе тут дуже зарадити, навіть якби був у цьому особисто зацікавлений. Домовитися ми можемо, але платити…
— За це не турбуйтесь. Ми вас просимо лише домовитися.
Марія здивовано і стривожено подивилася на Евагора, потім на Аеніль і тихо промовила:
— Добре.
Тепер дівчата, що брали участь у конкурсі, мали відповісти на різні питання, що задавали викладачі, й опісля станцювати під гру майстрині Елізи Ежені Іветт. Танцювала найкраще її донька — Лія Іветт.
Коли завершувала танцювати остання з учасниць, гарненька білявка Адель Йонсон, по залу прокотився гуркіт і затремтіли стіни і підлога. Музика стихла і всі змовкли. Гуркіт знову повторився, щось схоже на грім, але зовсім поруч, в якомусь з сусідніх з залою коридорів. Вкотре затремтіти стіни, зі стелі став сипатися пил і дрібні камінці. Прозвучало приглушене ревіння, після чого всім стало зрозуміло, що це. Учні запанікували, кинулися хто до центру зали, хто, навпаки, попід стіни. Після чергового ревіння і гуркоту почали вищати дівчата. «Мітон таки був правий — такий вереск кого завгодно налякає», — подумала Аеніль.
Викладачі посхоплювалися зі своїх місць і кинулися заспокоювати учнів. По четверо майстрів вмить опинилося біля всіх дверей, що вели до зали. Очевидно, що це все передбачалося, і план дій було розроблено. Майстер Евагор теж підвівся, але нікуди від Аеніль не відійшов. Один з викладачів, що пробігав поряд, кинув на нього погляд, але, зваживши на хворобливий вигляд Елітіса, нічого не сказав і побіг собі далі. Марія Тарту теж піднялася і стривожено та напружено вдивлялася у ту частину залу, де скупчилися гравці у Гру та їхні вболівальники.
Паніку серед учнів не вдавалося зупинити, доки не пролунав громовий голос Аера Тороса:
— Спокійно! Учні, негайно поверніться на свої місця! Ми все контролюємо і нікому нічого не загрожує!
Його голос звучав так суворо, впевнено і сильно, що це подіяло. Поступово шум стих, і налякані учні розсілися по своїх місцях. Через якийсь час віддалилося ревіння і стихло дрижання стін. Майстриня Іветт за вказівкою майстра Тороса почала грати якусь веселу мелодію. Викладачі ще якийсь час постояли біля дверей, а потім повільно розійшлися туди, де сиділи раніше. Кілька викладачів вийшло з зали.
— Все минуло, — знову пролунав голос Тороса. — Можемо продовжити свято, нас чекає ще багато цікавого.
Як не дивно, але переляк швидко пройшов. Можливо, через могутній і заспокійливий голос Тороса, що переконував у захищеності, або через безсумнівно чарівну музику майстрині Іветт, або й через те, що за останні три тижні учні вже звикли до вільного пересування Академією Звіра. Гравці повернулися до Гри, а конкурсантки вийшли на сцену, очікуючи підсумків.