Пако. Гаразд. А що?
Крісто. Бо так мовиться в одній книзі. От тільки не пригадаю, в якій саме: «Вічність — це мить, в якій ми живемо зараз». Або щось таке. (Якийсь час вони дивляться один на одного.)
Пако (посміхається). Філософія…
Крісто (погоджується). Так…
Пако. От бачиш? А я ж цього не вичитав.
Крісто. А ще там сказано, що життя — це ланцюг вічностей, і що людина повинна…
Пако (підводиться). Ти все зіпсував.
Крісто. Чому?
Пако. Бо мені начхати на ланцюг вічностей! Для мене важить ця вічність! Ця малесенька вічність, яку ми проживаємо тут і зараз, а більш нічого! А коли вона скінчиться, коли ця малесенька вічність скінчиться… (Наближається до Крісто й весело і водночас ніби визивно тицяє того в груди.)… я не знатиму, що вона скінчилася, розумієш? Не знатиму! І всіх ошукаю! (Іде по термос.) Хочеш кави?
Крісто. Звісно! Ти той самий егоїст, що й завжди! Що тобі до інших, еге ж? Отже ти не знатимеш… що ошукав усіх, хто лишилися, так?
Пако. Вони також не знатимуть, Крісто! Один тиждень, у кращому випадку два! Ну, нехай місяць! А потім — прощавай. Якщо не забудуть, то звикнуть. А це майже те саме. Хочеш кави? (Бере термос. Крісто почувається самотнім, безпорадним. Нарешті мовить, не дивлячись на Пако, наче говорить сам до себе.)
Крісто. Я не хочу, щоб ти помер раніше за мене, Галісійцю.
Пако. Не хочеш? Ха-ха! Ти хочеш, щоб це я залишився, щоб це я вскочив у халепу? Живісінький!
Крісто (дедалі безпорадніше). Я не хочу залишатися сам.
Пако. Годі, Крісто, не жартуй. Як це ти залишишся сам? Ти маєш дочку, зятя… внуків… Чого тобі ще треба?
Крісто. Вони їдуть.
Пако. Що?
Крісто. Вони їдуть.
Пако (він здивований, ставить термос). Куди вони їдуть?
Крісто. Луїс вже давно сподівався отримати роботу в Канаді. І нарешті отримав. Ти ж знаєш, він добрий технік. І не може втратити через мене таку нагоду.
Пако. Що?! Вони не візьмуть тебе з собою?
Крісто. Ти, либонь, збожеволів. Їх і так п’ятеро. Дочка з чоловіком, діти… Як же вони мене візьмуть? (Намагається посміхнутися, але це в нього не виходить.) В Канаді ми всі не помістимося.
Пако. Ти ба! (Так само здивовано.) Авжеж. Не поміститеся. І що… вони зроблять з тобою? Віддадуть до притулку?
Крісто. Вони віддадуть мене в одне з таких місць… Звідти вони зможуть оплачувати це доларами. Бо я сам на свою пенсію… Ха! (Замовкає, хоче посміхнутися, але йому дуже сумно. Пако розуміє ситуацію й сприймає цю новину, як удар. Він не йме віри.)
Пако. Що? Притулок для стариків?
Крісто (ледь чутно). Так.
(Пако не знає, що сказати, лише машинально повторює.)
Пако. Притулок для стариків. (Він нервується, робить кілька кроків, не може знайти якогось виходу, нарешті вибухає.) Притулок для стариків?! (Несподівано напосідає на Крісто.) Вони не можуть вчинити так із тобою! Не можуть! (Тицяє пальцем Крісто у груди.) Вони не можуть вчинити так із тобою, розумієш?! Ти працював усе життя! Змалку! Як негр! Цілими днями там, на тому поштамті! Цілими днями, хай там що, приклеював марки на поштові листівки! Раз, раз, раз! У тебе боліла рука! Чи ти забув? А сонячне світло? Коли ти бачив сонячне світло? Га? Цілими днями в тому підвалі! (Крісто боязко намагається щось сказати, але Пако його перериває.) Саме так! Ти все життя провів у тому підвалі і не заперечуй! (Крісто кориться, а Пако править своєї.) Я це добре знаю! Знаю, як ти працював! Я свідок усіх жертв, на які ти йшов! Авжеж! Ти йшов на жертви заради сім’ї, заради суспільства, заради країни… заради цілого світу! І вони не можуть запроторити тебе до… Розумієш? (Пако кричить, наче звинувачує його в чомусь, Крісто не знає, як реагувати. Нарешті обурення Пако сягає межі.) Ти мене чуєш чи ні? (Майже благально.) Я кажу, що вони не можуть вчинити так із тобою, Крісто!
Крісто (ледь чутно). А що ти хочеш, щоб я зробив? Я…
Пако (через силу). Що я хочу, щоб ти зробив?! Я хочу, щоб ти цього не дозволив! Хто ти зрештою такий? Га? Ну, кажи! Хто ти? (Вони дивляться один на одного, нарешті Пако припиняє опір і знову починає знервовано ходити туди-сюди, буркочучи.) Ха! Притулок для стариків! Нічого кращого не придумали! Ха! (По паузі, несподівано.) До біса притулок! (Знову напосідає на Крісто.) Ти житимеш тут, зі мною, і край!