Пако. Кіт.
Крісто. Ага! Тобі б усе жартувати! Мабуть, у глибині душі тобі це подобається.
Пако. Що подобається?
Крісто. Жити великою компанією.
Пако. Жити великою компанією? Так.
Крісто. Слухай, Пако. (Сперечливо.) Поговорімо серйозно?
Пако (сперечливо). Навіщо?
Крісто. Бог дає хліб беззубим. (Робить кілька кроків.)
Пако. Що ти хочеш цим сказати?
Крісто. Нічого. (Тримаючись за живіт — йому, вочевидь, боляче — робить кілька кроків; Пако спостерігає за ним.)
Пако. Ось бачиш? Ти також шкутильгаєш.
Крісто. Ні. Чого б це я мав шкутильгати? Це виразка.
Пако. Ну, то й що? Я шкутильгаю на ногу. Ти шкутильгаєш на виразку. Але що ти мав на увазі… (Телефонний дзвінок перериває його; Пако, поки йде до апарата, договорює)… коли сказав, що Бог дає хліб беззубим?… (По телефону.) Привіт… Ні, його немає… Звідки я знаю, залагоджує десь справи з від’їздом. А хто це?… Гойо? Ти не один із тих патланів? Що ж, тоді тобі краще знати, де він. А ви не надто згуртовані… Добре. Отже, Гойо?… Гаразд, я йому перекажу… Бувай, хлопче. (Кладе слухавку, потішений; до Крісто.) Вони такі кумедні, ці хлопці. Зовсім не схожі на нас, еге ж? Більш вільні, більш… як тобі сказати… більш…
Крісто. Більш розкуті.
Пако. Так. У цьому їм пощастило.
Крісто. А чого ти запитав, чи він не один із тих патланів?
Пако. Бо їхній гурт називається «Подарункові патлані». Ха! Знаєш, вони направду більш вільні, ніж були ми. Ми, якщо утворювали якийсь клуб, то називали його «Одинадцять прагнень». Або «Молодь і прогрес». Або «Юніори з Гватемали». Ми були такі серйозні. Боже збав збити нас з пантелику. Жодному мандрівному оркестрику ми не давали кумедної назви. Пам’ятаєш, як звався наш? «Чепуруни з Палермо». Святий Боже! Чепуруни! А співали таку гидоту!
Крісто. І нехай! Ми були гарно вбрані… мали чудові інструменти. Та й оркестри тоді були інші.
Пако. Тут ти маєш рацію. Оркестри були інші.
Крісто. Ха! Авжеж, інші. (Обидва замислюються, нарешті Крісто порушує мовчанку.) Знаєш, у чому я заздрю цим сучасним хлопцям? Вони мають можливість подорожувати. Ти уявляєш, щоб ми, двадцятирічні, подорожували Європою?
Пако. Мій старий дав мені ключа від парадних дверей, коли мені виповнилося вісімнадцять.
Крісто. Тобі пощастило. А мені в двадцять.
Пако. А цей… (Показує на інструмент.)… йому ще й двадцяти нема, а він уже…
Крісто (роздивляється бас-гітару Фіто). Навіщо ці електричні дроти?
Пако. Зараз скрізь дроти.
Крісто. Але ж це гітара!
Пако. Це не гітара. Це бас-гітара.
Крісто (роздивляється). Як на мене, це гітара. Хіба що довша, і все. Спробуй-но заграти на ній, ну, ж бо.
Пако. Ні. Її треба вмикнути в розетку.
Крісто (править своєї). Нічого не вдієш. Зараз оркестри інші.
Пако. Звісно. Як і футбольні команди. Зараз футболісти подорожують по всьому світу. А ми…
Крісто. Твоя правда. Пам’ятаєш, як у тридцять шостому ти мав поїхати з клубом до Іспанії? (Стоячи біля ударної установки, він машинально б’є в один із барабанів.)
Пако. Авжеж, пам’ятаю! Мене тоді травмував отой франкіст. Надумав, бач, розпочати за п’ятнадцять днів до відплиття, бовдур! (Крісто знову б’є в барабан.) Ми ж тоді мали подорожувати на пароплаві. Пам’ятаєш?
Крісто. Авжеж. Хто в ті часи подорожував літаками? (Ще два-три гучніші удари.)
Пако. Хіба що військові. Вони були першими. В Іспанії ви непогано розважалися, скидаючи згори цукерки.
Крісто. Хто це, ми?
Пако. Звісно, ви! Муссоліні! Ви!
Крісто. Слухай, облишмо політику, згода? До того ж… усе, що пов’язано з війною, завжди колись починається. (Ще кілька ударів по барабану.) Приміром, авіаперельоти. (Ще кілька ударів; він збуджений.)
Пако (править своєї). А потім почалася нова війна, велика. І пішло-поїхало. (Ще кілька ударів.) Біда в тому, що, коли все скінчилося… я теж був кінчений (Нові удари.) І все через того бовдура Фалкетті, котрий, не вагаючись, мене вдарив! (Нові удари.) Бо це сталося не випадково, як про те писали газети! Він мене вдарив, не вагаючись, зумисне, підступно! (Крісто б’є в усі ударні інструменти, тепер шум збуджує його; це дратує Пако.) Годі тобі шуміти! (Крісто припиняє бити в барабан.) Цей бовдур Фалкетті! Він хотів поквитатися зі мною за попередню гру! І таки домігся свого! Мстивий паскудник!