Сергій Леонідович Лойко
Аеропорт
Моїм маленьким онукам Зої та Максу присвячую цю книгу. Сподіваюся, коли вони виростуть, описане в ній читатиметься як фентезі, і не тому, що «цього не може бути ніколи», а тому, що цього не має ніколи бути…
Відгуки
Це, поза сумнівом, найкраща книжка про війну, яка мені траплялася. Автору вдалося передати реалії війни з «добрим братом-сусідом» на всі сто десять відсотків.
Тут письменницького таланту замало. Щоби так зобразити війну, треба в ній дуже добре тямити. Треба було прожити там із нами стільки днів. Читаю — і мурашки по тілу, і серце б’ється й холоне, наче я знову там, в Аеропорті. Навіть запах війни відчуваєш і чуєш стрілянину й вибухи.
Та й від решти роману не відірватися. Читається на одному подиху.
Дуже для нас, українців, важливо, що ця книжка виходить зараз, коли війна ще триває. Як професійний військовий і безпосередній учасник боїв в Аеропорті, я засвідчую реальність фактів, викладених у цій книжці.
Я ношу в своїй кишені кулю снайпера, яка застрягла в моїй касці, у сантиметрі над бровою. Тепер у мене є ще й книжка, в якій про це написано…
Сергій Танасов,
кіборг, позивний «Танас», учасник битви за Аеропорт
Почала читати, сльози градом полилися, і спогади, тремтіння, біль…
Вікторія Курята,
вдова Івана Куряти, кулеметника батальйону «Дніпро-1»
Почну з того, що головний герой «Аеропорту» Олексій Молчанов не має до мене жодного відношення. Але я маю відношення до героїв цієї книги й цих подій. Усім їм, без винятку, — безмежна дяка й пошана. Кожному, хто вписав хоч одну літеру чи розділовий знак у цю історію й у цю війну. Війну, якої не мало бути. Рекомендую до прочитання по обидва боки…
Олексій Мочанов, волонтер
Сергій Лойко — чудовий журналіст, чесний і самозречений. Він міг би просто зібрати й видати свої статті, репортажі, воєнні нотатки, доклавши до них фотографії, зроблені в тому чи іншому колі воєнного пекла. Була б журналістська книга, і ми читали б її, знову переживаючи події.
Але ця книжка інша. Лойко наблизився до крайньої межі журналістики і, набравши якнайбільше повітря, стрибнув у круговерть роману. Вся пристрасть, яку стримує наша професія, вся любов, яку намагається висушити газетний рядок, гнів і біль, які треба приховувати в неробочих відсіках душі, вирвалися, закричали, заспівали.
Це роман про справжні події. Але події, які взяв Лойко у свій романний політ, перетворилися й виросли. Їхні оболонки залишаються на землі, у новинах і статтях, а сутність, душа та прагнення летять і променяться.
«Правдивіше за правду», — сказав один поет. Саме там, де панує цей закон, тепер Аеропорт Сергія Лойка, його Майдан, його Крим, його кіборги. І його герой, Олексій Молчанов.
Вони стрибали в роман разом. І були такі схожі. Вони, наче давні приятелі, жартували й підсміювалися один над одним. Але біля самісінького дна вони осягнули, що треба розстатися, вони зрозуміли, що герой просто повинен, зобов’язаний пролетіти весь політ до кінця — адже, на відміну від автора, він має надійного свідка.
Сергій Бунтман,
перший заступник головного редактора радіостанції «Эхо Москвы»
Подяка
Висловлюю свою щиру вдячність учасникам проекту «Аеропорт». Упевнений, без вас цей проект не відбувся б.
Учасники проекту «Аеропорт»:
Продюсер проекту «Аеропорт» по Східній Україні Олексій Ломський, позивний «Баркофф»
Головні військові консультанти й експерти:
Юрій Береза, депутат Верховної Ради, позивний «01»
Юрій Бірюков, радник Президента України, позивний «Фенікс»
Юрій Бутусов, головний редактор Цензор. НЕТ
Андрій Гречанов, кіборг, позивний «Рахман»
Максим Дубовський, позивний «Whisky»
Костянтин Вьюгін, позивний «Rover»
Сергій Танасов, кіборг, позивний «Танас»
Військові консультанти й експерти:
Максим Музика, кіборг, позивний «Зоран»
Андрій Федосов, кіборг, позивний «Яфет»
Зіновій Лобчук, кіборг, позивний «Зенек»
Геннадій Влачига, кіборг, позивний «Терміт»
Олексій Матлак, кіборг
Михайло Кучеренко, кіборг, позивний «Поліглот»
Сергій Бистров, кіборг, позивний «Серго»
Олександр (Ашер Йосип) Черкаський, кіборг, позивний «Ашер»
Моя подяка Ользі Гончар за переклад українською мовою.
Дякую видавцеві книжки Дмитру Кириченку, дизайнеру Вікторії Кириченко та всій команді видавництва «Брайт Стар Паблішинг» за роботу над книжкою й професійний підхід до справи.
Спасибі Святославу Вакарчуку й усій команді гурту «Океан Ельзи» за люб’язний дозвіл використати пісню «Ой, чий то кінь стоїть…» у буктрейлері до книжки.
Моя подяка видатному графіку й дизайнеру Миші Аніксту (Anikst Design, London) за роботу над обкладинкою.
Особлива вдячність спеціальному кореспонденту Los Angeles Times в Києві Вікторії Бутенко за неоціненну допомогу у зборі матеріалу для книжки та за організацію всіх моїх воєнних відряджень в Україні. Лише завдяки їй я потрапив у Слов’янськ, Піски, Донецький аеропорт.
Від автора
Дорогий читачу! Коли років за двадцять — тридцять ваші онуки достатньо підростуть, аби прочитати цю книжку, сподіваюся, описане в ній сприйматиметься не більше ніж фентезі, Cyborgs vs. Orcs, або щось таке, — не тому, що «цього не може бути ніколи», а тому, що цього ніколи не має бути.
«Люди не хотіли війни. Вони хотіли жити. І жили. Солдати теж хотіли жити. І помирали».
Ніхто не хотів помирати. Нікому не була потрібна ця війна. А вона таки сталася.
Ця книга — про війну, якої не мало бути. Ця книга — про героїв, які не хотіли помирати.
Починається роман в Аеропорті, і головна його лінія розгортається похвилинно протягом останніх п’яти днів понад 240-денної облоги.
Маленький український гарнізон Аеропорту денно й нощно відбиває атаки супротивника, який у багато разів переважав їх у живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин Аеропорті, підступні й жорстокі вороги зіштовхуються з чимось неочікуваним і неймовірним. З кіборгами. Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість та впертість приречених.
«Кіборги боролися так, наче в цьому проклятому Аеропорті вирішувалася доля війни. Насправді ніхто з них не міг до пуття пояснити, навіщо він проживав тут кожен свій новий день, як останній, навіщо воював так несамовито. Зрештою, якщо відкинути всі штампи й кліше, їхні власні пояснення переважно зводилися до такого: я б’юся, бо я б’юся…»
Кіборги, своєю чергою, своїх ворогів прозвали орками.
Разом із кіборгами в Аеропорті перебуває американський фотограф, який через низку причин переживає цю необов’язкову війну як особисту драму. Його очима, наче в калейдоскопі, в перервах між боями в Аеропорті читач бачить усю історію того, що об’єктивні історики назвуть не інакше як російсько-українською війною.
У цій книзі чимало персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки й не стільки про війну.
Він і про любов, зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя.
Усі герої книги — вигадані персонажі в пропонованих обставинах. Будь-яка схожість із тими, хто жив і живе сьогодні, реальними людьми — просто збіг. Між автором і головним героєм нема нічого спільного, крім деяких випадкових і незначущих деталей.