Не підозрюючи, яку гірку пігулку підготувала йому доля, Грицько нарешті вгомонився й задрімав, а дівчина лежала, не склепивши повіки, зітхала і ще довго шукала вихід із обставин, в які він потрапив, довго продумувала підходи до нього, нарешті зважилася. Вранці розбудила його на роботу і, поки він збирався, із залишків вчорашньої святкової вечері зготувала сніданок.
— Їж сам. Я снідаю тільки кавою, — попередила вона Грицька. — До того ж я маю перед від’їздом забігти додому, там і перекушу щось.
— Перед яким від’їздом? — отетерів Грицько. — Ти ж щойно приїхала? І для чого тобі додому, де все без тебе стоїть пусте й безжиттєве? Тепер тут твій дім.
— Так, дякую. Мені треба було в Дніпропетровську вийти, але ти мене ждав у Синельниковому, і я вирішила не затримуватися. Тепер спокійно з’їжджу туди й сюди, мушу в банк заглянути.
І це була правда. Тетяна зі змішаним почуттям радості, подивування й сумніву дізналася, що має в своєму розпорядженні декілька банківських сейфів, де зберігаються не тільки гроші, але й документи на нерухомість, і, що наразі було особливо важливо, деякі засоби особистого захисту від нападників. Зрештою, подумала вона після першого приголомшення, викликаного цим відкриттям, нехай в усній формі, але саме на її користь було зроблено заповіт. То хіба не треба поважати волю заповідача? А потім вона зрозуміла, що має подбати про збереження цих коштів, і не просто збереження, а зробити так, щоб вони працювали, а не ховалися в залізних ящиках. Але в Москві вона побоялася відкривати депозитні вклади, бо не хотіла користатися знайденими документами на інше ім’я, на ім’я людини з російським громадянством. Хтозна, до чого воно могло б її привести. З цим ім’ям їй вистачало інших клопотів. Тому там вона нічого змінювати не стала. А Проталіна Тетяна Іванівна, вона напевне знала, нічим себе не заплямувала і може спокійно й безпечно користуватися своїми правами зберігати гроші на банківському рахунку. Принаймні те, що ховав в собі Ю-Банк, можна було спокійно довірити депозиту на це ім’я. Ось для цього й для дечого іншого Тетяна поспішала в обласний центр.
—Так у скільки тебе сьогодні зустрічати назад? — безтурботно запитав Грицько, коли вони удвох дійшли до Тетяниної хати і мали тут розстатися.
— Не треба мене зустрічати.
— Чому це?
— Не хочу звикати до зайвої уваги, — не помічаючи Грицькового занепокоєння, відповіла Тетяна. — Сьогодні залишусь вдома, а завтра постараюсь знайти ту жінку-травницю, про яку ти казав, і влаштуюсь у неї на два тижні. А ти відпочивай, збирайся з думками.
— Таню, — захникав Грицько, — ми ж учора домовилися, що не розлучатимемося більше. Ти мені обіцяла. Пам’ятаєш?
— Ого-го! Коли це ще буде? Для чого давати людям привід язиками плескати? Ну переночувала я в тебе одну ніч, так це ще можна зрозуміти. А як почну щоночі до тебе бігати, то про мене інше подумають. Скажуть, що я в гульки пустилася, це негарно. Ти маєш дбати про мою репутацію.
— Як «коли буде»? Давай прямо завтра розпишемося! Репутація… Я сьогодні ж піду в сільраду і попрошу назавтра нас розписати.
— Завтра будній день, ти мусиш працювати, а не по Загсам бігати, — нагадала дівчина. — До того ж, в мене сукні відповідної немає.
— Та наплювати! — Грицько спересердя колотив себе кулаками по боках. — У мене теж немає. А вони тільки по буднях і розписують, щоправда без урочистих церемоній, а тихо-мирно. Так що, домовлятися?
— Назавтра?
— Так.
— А не пошкодуєш, що квапився?
— Яке квапився? Вже цілий вік чекаю! Увесь Славгород на мене дивитися втомився.
— Гаразд, домовляйся, поки я не передумала.
— Значить, я негайно подаю заяву від свого імені, а ти з цього моменту вже вважаєшся моєю нареченою і маєш повне право ночувати у свого жениха. Отак!
— Отак! — повторила за ним Тетяна. — Розпишемося і проводитимемо медовий місяць в різних місцях.
— В різних? Чому?
— Ну, я лікуватимуся у травниці, а ти кукуватимеш вдома.
— Так поки в мене є машина я тебе возитиму туди й назад.
— Добре, якось влаштуємося.
— Я по тебе виїду до вечірньої електрички на Запоріжжя, — попередив Грицько.
Грицько пішов на роботу. Йому зробилося легше на душі, проте він не припиняв думати про те, що справді тиха Тетяна змінилася, й тепер не знаєш, чого від неї ждати. Така заповзятлива, самостійна, що у неї ні в кому немає потреби. Поза сумнівом, вона порядна й надійна, з розвиненим почуттям міри й такту, але надто… Як сказати? Навіть не норовлива, а радше незалежна. Треба скоріше її загнуздувати, бо відтак вона й зовсім одиначкою залишиться. А така розумна й обдарована на жіночість людина не повинна пропадати!
2
Мотатися на лікування до травниці Тетяна відмовилася. Що то за лікування наїздами, коли вимагається не просто пити-їсти, виконувати рекомендації дієти й робити процедури, а взагалі дотримуватися іншого режиму життя? Треба забути про турботи, скинути з себе всі клопоти, припинити хвилюватися з приводу й без, менше забивати голову телевізором і більше вчитися спорідненню з природою у свійських тварин, зокрема у кішок. Отак вміти споглядати довкілля, жити за годинником сонця й дбати тільки про себе, як вони.
Наразі Тетяна собі цього дозволити не могла, хоч Грицькові сказала, що не бажає починати своє подружнє життя з частих і довгих відлучок з дому.
— Кажуть, як проведеш медовий місяць, таким і все життя буде, — сказала вона. — Хоч тиждень-два побудемо вдвох нерозлучно, а потім знову пірнемо в поточні справи й турбації. До того ж мені не завадить призвичаїтися до нових обов’язків, навіть до думки про те, що я заміжня. Це все непросто, воно вимагає часу й терпіння.
Грицько знайшов Тетянині міркування слушними й погодився з ними.
А Тетяна потай готувалася зустрічати одіозне нашестя, і ждала його не вдень, як усі люди, а вночі Ї такий своєрідний, як на її думку, гість збирався сюди прийти. Була впевнена, що для такої афери, яку він, очевидно, затіяв, нічний візит є більш істотним Ї так чинять усі бандити. Ну, хоча б тому, що вночі намічену жертву зручніше застати вдома, та й свідків менше, як не кажи Ї це теж важливо.
Справді, на світанку третього дня після реєстрації їхнього шлюбу у вікно скрадливо постукали.
— Це твій колишній благодійник, — тихо сказала Тетяна. — Відкривай і нічого не бійся.
Грицько, ще не очунявшись од міцного передранкового сну, не звернув уваги на дружинині слова, чортихнувся й пішов відкривати, на ходу одягаючи спортивні штани й домашні пантофлі. На його неприємне подивування Давид заявився не сам, прихопив з собою якогось качка з явними ознаками німоти. У обох був підозрілий, зацькований вигляд, наче вони втекли з-під варти й оце втиралися в довіру, щоб їх прийняли за порядних громадян. Давид скидався на пониклого собаку, у якого, щоправда, ще є злість заради шматка м’яса порвати ближнього. Грицька прямо від порога качок штовхнув у груди, щоб він не висовувався на вулицю. Діло запахло гасом.
— Ти сам? — не своїм голосом запитав Давид, заходячи до вітальні.
Грицько кивнув на стільці, що стояли поряд з вікном біля столу. І той кивок Давид витлумачив, як ствердну відповідь на своє запитання.
— Це добре, — крякнув він, втомлено всідаючись на вказане місце.
— Поснідаєте? — безбарвно запитав Грицько, пересмикнувши плечима, й потягся до сорочки, що висіла за вхідними дверима на вішалці. — Чим ви приїхали?
— Давай, що маєш, — Давид трохи зіщулився, побачивши, що Грицько не зреагував на поштовх замість привітання і зовсім ні про що не здогадується, значить, нетямущий і розмова має бути довга й напутлива.
Грубий, легковірний, пустоголовий, неотесаний… — думав він про Грицька, спостерігаючи за ним. Як ота дурисвітка Карина могла подумати, що житиме з таким приматом? Стомилася вона, зараза! Можна подумати, що це вона найбільше ризикує в їхньому спільному бізнесі, а не він. Її ризик полягає в тому, щоб вчасно запропонувати клієнту надягти резинового плаща, і щоб до рота різну погань не брати. Давно вже жодної багатійки мені не підкинула, ще й та, що була, вислизнула з пастки в самий непідходящий момент, до того ж обібрала його до нитки. Немає чим навіть оцьому бритоголовому мудаку заплати за пособництво, доведеться пристрелити десь у зручному місці, якщо й тут нічого не вигорить.