Господар тим часом виставляв з холодильника залишки вчорашніх салатів, холодну яловичину й гірчицю. Наостанок подав у целофановому кульку порізаний на скибки хліб, діставши його з кухонної шафи, і відкупорену пляшку горілки Ї колись пригощав хлопців, які допомагали йому вдома з ремонтом.
— До чаю немає нічого, — буркнув похмуро, помітивши, як жадібно гість налив у склянку веселухи і проковтнув її одним махом, затим кивнув своєму супутнику, щоб і він пригощався.
Після цього горілки в пляшці залишилося на самому денці і вона перестала цікавити прибульців.
Грицько встромив у розетку вилку електрочайника. Затим знову підійшов до вішалки, густо захаращеної своїм повсякденним одягом, розсунув те ганчір’я і зняв з гачка ключі від машини, неквапом поклав перед Давидом.
— Ось твоє добро, забирай, — сказав без серця. — Всі документи лежать в машині, в бардачку, де й були.
— Це ти, я бачу, наладився дешево обійтися, — проказав гість, енергійно жуючи яловичину. — Ти ж користувався машиною?
— Звичайно, але не часто. Потреби не було.
— Ну, а платиш чим? Оцим їдлом? — він кивнув на стіл з наїдками. — Хочеш відбутися простим угощєнієм?
— Не подобається — не їж, — настовбурчився Грицько. — Я не розумію тебе.
— Я кажу, що ти перед усіма тутешніми сучками красувався своєю жлобською харею на моєму «мерсі», а тепер жбурляєш мені ключі й натякаєш, щоб я забирався геть, подякувавши тобі за це.
— Говори по-людськи, — заграв щелепами Грицько. — Ти мені цю машину для чого давав? «Дарую на щастя!» Забув? І що, я мав на неї дивитися?
— Але хіба ти не розумієш, що за всі блага в житті треба платити?
— Я так і робив. Жив з твоєю сестрою, піклувався про неї. До речі, возив на цій машині, як ти їй пояснив свій широкий жест. Я не заперечую — такий дорогий подарунок треба повернути, якщо наш шлюб розпався. Скажи за все спасибі і забирай своє добро!
— Ти не тільки Карину возив, ти й без неї їздив, бо вона давно тут не живе.
— Он як? — Грицько засміявся. — Останнім часом я просто підтримував твою машину в робочому стані і наїздив на ній рівно стільки, скільки коштували мої послуги механіка, безкоштовного шофера для твоєї сестри і по сумісництву лоха, якого вона вдало закадрила. Здається так ти розцінював наш шлюб?
— Гаразд, проїхали, — недбало махнув рукою Давид. — Я не припускаю, що така машина зайва в твоєму дворі. Сплати мені її вартість і володій далі по повній програмі.
— У мене немає таких грошей, — просто відповів Грицько, намагаючись не дуже розкривати рота від подивування. — Це спокуслива пропозиція, але, на жаль, я не можу її прийняти, пробач.
— Ти все зрозумів із сказаного? Здається, ні. Отже, має значення не тільки те, що ти можеш, але й те, що я хочу, — вискаливши зуби в уявно люб’язній посмішці, сказав Давид. — Мені потрібні гроші, і ти мені заплатиш за машину, якою користувався і продовжуєш користуватися!
Грицько зблід і стик кулаки, але не встиг він і подумати про те, щоб викинути непрошених гостей з хати, як до нього підскочив качок, вдарив у сонячне сплетіння і, коли той осів на підлогу, впершись у неї коліньми, з сопінням заломив йому руки за спину.
— Ну? — запитав він у Давида про подальші свої дії, обмотуючи Грицька мотузкою, яку проворно витяг з кишені.
— Додай йому ще трохи розуму, — розпорядився той, витираючи замащений рот серветкою й важко зітхаючи після їжі.
Бритоголовий різким рухом поставив Грицька на ноги і раптом в невловиму мить вдарив головою об стіл. Удар об край стільниці прийшовся на брови, одна з яких косо потрапила на гостре ребро й розсіклася об нього. З неї заструменіла кров і почала заливати Грицькові обличчя, скапувати на груди. Грицько відпирхувався від мокротиння і мовчав.
— Ну що, сторгуємося? Чи моя машина все-таки тобі непотрібна?
— Іди геть! — закричав Грицько. — І скажи своєму костолому, щоб він відпустив мене. Так ми взагалі ні про що не домовимося.
Давид показав очима, щоб здоровань надійніше зв’язав Грицька. І той постарався на совість — тепер Грицько був обплетений мотузкою від плечей до п’ят, так що не міг і кроку ступити.
— Розумно, — між тим розважливо сказав Давид. — Краще домовитися, ніж ворогувати. До речі, у мене є ліпша пропозиція. Якщо ти так наполягаєш, щоб я забрав «мерса», то я його заберу, а ти сплатиш мені за тарифом таксі вартість зробленого пробігу. Це легко порахувати і вийде зовсім недорого. Давай прикинемо.
— Яка ти дешева шпана, — промимрив Грицько.
Він зрозумів, що влип, що треба іти на якісь поступки, бо інакше ці бандити поглумляться над ним ще більше чи й зовсім уб’ють, і страшніше всього, що це відбудеться на очах у Тетяни. Не про нього мова, але це зашкодить її здоров’ю. За що дівчині отакі стреси, такі нещастя одне за другим? А раптом вони відіграються на ній? Від цієї думки Грицькові ноги ледве не підломилися. Він прислухався до спальні, але там стояла тиша. Слава Богу, — подумав він, — було б добре, якби вона здогадалася вискочити у вікно. За себе Грицько вже не піклувався, він отримував те, що заробив. Де був його розум, коли він з чужих людей привіз сюди і впустив у свій дім справжнє потереб'я?
— Ходи подивися пробіг машини, — розпорядився Давид до свого поплічника. — А ти присядь поруч, — він підійшов до Грицька з розчохленим ножем, приставив лезо до Грицькового боку й потяг його до столу, підставляючи ногою стілець. Грицько, ледве не падаючи, доскакав із зв’язаними ногами до стільця й впав на нього.
Тим часом бритоголовий вийшов надвір і пропав. Він не повернувся ні через хвилину, ні через десять хвилин.
— Без ключів він гараж так просто не відчинить, — сказав Грицько, інтуїтивно затягуючи час. — Та й нічого йому там робити. Я наїздив зовсім мало. Скільки грошей ти хочеш? Тільки врахуй, я все зразу не віддам, у мене заощаджень немає. Це діло тягтиметься довго й нудно.
— Ні, ти віддаси все і зараз, — при цих словах Давид натиснув на ніж, гострий його кінчик проколов одяг і неглибоко впився Грицькові в тіло. — Зараз ми перериємо твоє барахло, заберемо все мало-мальськи вартісне, знайдемо документи на твою хату, і ти підпишеш нам довіреність на її продаж…
— Не забудь прихопити найбільш вартісне Ї речі своєї сестри, — додав, осмілівши, Грицько. — Я їх виніс в сарай і там з них миші собі туалет зробили.
— Паскуда! — просичав Давид, заштрикуючи ножа глибше в бік свого колишнього зятя.
— Обережніше! — скрикнув від болю Грицько. — Вже он кров по мені тече, а ти дурієш далі. Чи по-справжньому за ґрати захотів?
Цей відчайдушний аферист — очевидний нездара, — між тим подумав він про Давида, не пручаючись і стоїчно перемагаючи біль. Він абсолютно позбавлений відчування часу й небезпеки. Та моя Тетяна давно на вулиці й уже щось робить. Недарма той комолий бик пощез.
Раптом з боку спальні почувся якийсь шерех, а потім щось з силою гупнуло на підлогу.
— Що це? — запитав Давид, перелякано шарпонувшись.
— Не знаю, — відповів Грицько. — Піди подивись, може, твій підпомагач забув про двері й увалився сюди через вікно.
Давид поглянув на зв’язаного чоловіка, прикинув, що шансів випорсатися в нього немає, й скрадливо, мало не навшпиньках підійшов до дверей спальні, тримаючи напоготові ножа. Біля відчинених дверей він зупинився, заглянув усередину, а потім чудно завмер. Грицько по зігнутій спині переступника здогадався, що той закляк чи з переляку, чи від якогось захоплюючого видовиська. Що там діється? — занервував Грицько. Хіба на Давида таке сильне враження склала жінка, невже він, як дикун, зараз кинеться на неї? Та я його… Грицько закрутився на стільці, намагаючись хоча б послабити мотузку, щоб стрибками доскочити до злочинника і своїм тілом збити його з ніг, убезпечити од нього свою дружину. Та тут Давид, не розслаблюючись, так само злякано піднявши плечі, почав задкувати од тієї кімнати.