Від машини почало доноситися мукання, торохтіння й борсання. Видно, заточений в багажнику бугай почув Тетянині слова, упевнився, що натрапив на чокнуту, яка навчає дурня позбавитися від нього доволі перспективним чином, і злякався. Тупоумні вихваляки, як оцей Давид, чутко ставляться до спокусливих порад. Справді, можна навіки залишитися тут, не витримавши тісноти й задухи. Та тільки не всіх це влаштовує!
Як і треба було очікувати, Давид зреагував на заколот в своєму багажнику й повернувся до машини. Та лише для того, щоб гучніше ввімкнути мотор і заглушити всякі заклики про допомогу, затим знову повернувся до Тетяни, намірившись виголосити чергові погрози. Але вона його випередила.
— От тільки для того, щоб ти переконався у безперспективності своїх погроз і у тому, що я запросто перекуплю будь-яку найняту тобою бригаду горлорізів і знищу тебе самого, я згодна дати тобі грошей. Хочеш? — здавалося, Тетяні приємно було знущатися з цього не такого вже й примітивного злодюги. — Тільки кажи щиро!
— Мені потрібні гроші, не утаю, — мимрив своє Давид. — Краще просто купіть у мене машину.
— Гришо, — позвала Тетяна. — Тобі подобається оця таратайка? Будеш на ній їздити?
— Таню, облиш, — Грицько втратив чимало крові і мав стомлений вигляд, він повільно підійшов, продовжуючи тим самим квачем, змоченим у спиртному, протирати отримані рани й спиняти кров. — Машина непогана, але кудись їхати, щоб оформити її, — це ціла морока. Я вже не кажу, що у мене насправді грошей на таку покупку не вистачить.
— Не кудись, а в Київ їхати, — нетерпляче обізвався Давид, облизуючи сухі губи й запобігливо прядучи очима туди й сюди. — Дорога за мій рахунок!
— Умовив, — погодилася Тетяна і звернулася до свого чоловіка: — Гришо, принеси мою нову сумочку. — Побачивши, що Грицько не рушає з місця, зрозуміла — він боїться залишати її наодинці з бандитом. Вона посміхнулася про себе й подумала, що нарешті натрапила-таки на нормального й порядного чоловіка. Як їй поталанило! Як добре, що вона зважилася вийти за нього заміж! Проте не час було підводити підсумки й вона додала: — Йди-йди, не бійся, ця гнида мені не зашкодить!
Грицько, нічого не розуміючи, метнувся в хату й скоро вийшов з тим, що просила дружина. Тим часом власник автівки, мов побитий пес, стояв смирно й чекав, що зараз отримає щось приємне, — всіма фібрами професійного нахлібника відчував поблажливу забаганку цієї дивної жінки кинути йому шматок ласощів. І він не помилився, Тетяна дістала з сумочки гроші, відрахувала певну суму й простягла йому, а сумку знову віддала Грицькові.
— Даруй, віднеси назад, будь ласка, — попросила його з посмішкою.
Коли Грицько відійшов, Тетяна продовжила переговори.
— Цього тобі має вистачити на поїздку до Києва й на те, щоб прожити кілька днів. А зараз забирай машину й паняй звідси, дня через три я приїду до тебе з грошима, і там ми оформимо купівлю-продаж на мене.
Вони домовилися про ціну, день і місце зустрічі, і Давид став кращим другом Грицькової дружини. Навіть, здавалося, почав хвостиком виляти перед нею — звісно, позначилися професійні навички, адже дівчина, по всьому, була з достатком.
— Не здумай дорогою чинити глупства, — попередила свого нового залицяльника Тетяна. — І не встрявай у другі неприємності, незабаром у тебе будуть гроші і ти позбавишся своїх проблем. Що ще? Ага, і не забудь оту купу м’язів з багажника вийняти, а то справді помре там, — порадила наостанок.
Але Грицько цих її слів не почув, він відніс сумочку дружини в хату і повернувся до неї вже тоді, коли за Давидом здійнявся пил.
3
Нарешті Тетяна і Грицько залишилися самі в тиші порожнього села.
Зліва за деревами рожевіло небо, готуючись викинути під денне склепіння, де невеликими гуртами з поспіхом пропливали набухлі хмарки, м’яч сонця. Настійно повівав вітер і доносив до осель прохолоду від недалекого ставка, вдало поєднану з пахощами квітучих акацій. І від того розкладу сил важко було сказати, чия команда виграє бій за сьогоднішній день: чи команда дощу, чи команда сонячності. Все живе додивлялося останні сни і скидало з себе останні крихти вчорашньої втоми.
Десь близько, перекриваючи інші звуки, гучно закаркала ворона. Тетяна і Грицько разом подивилися в той бік. На ясені, що ріс на межі з сусідами, сиділа ця велика птаха, поглядала вниз і, розставляючи крила й від старанності присідаючи, кричала, як різана. Видно, когось проганяла. Справді, внизу під ясенем прокрадався до Грицькової хати великий сірий кіт, він час од часу поглядав перед собою, піднімаючи голову над травою.
— До нашої Соньки йде, — пошепки сказав Грицько.
— А чого ти шепчеш?
— Щоб не сполохати його.
— Та його навіть ґава сполохати не може! Ой, я змерзла, — Тетяна тільки тепер звернула увагу, що стоїть боса на прохолодній землі.
— Ходімо в хату, а то простудишся, — обняв її за плечі Грицько. — Як тобі вдалося здолати того биндюжника, який мене об стіл лобом хряснув? До речі, ти подарувала мені подальше життя. Не більше, не менше. Прийми мою подяку й шанобливе мовчання, за браком слів.
— Все минулося, — полегшено зітхнула Тетяна, знімаючи з голови хустку. — Я його, тварину, мало не вбила! Як тільки стримала себе — не знаю, — сказала вона й тут різко махнула рукою. — Ой, почекай, Гришо, з розпитуваннями! Розумію, що здивувала тебе, але давай про це поговоримо іншим разом. Тебе треба перев’язати, а мені треба зігрітися.
— Гаразд, зараз все влаштуємо. Таню, я не заспокоюсь, ти хоч про пістолет поясни і скажи, нащо тобі здалась Давидова машина, — не вгавав Грицько, коли вони вже зайшли в хату.
— Зброю я маю давно. Ще до приїзду в Славгород мені трапилося проходити свідком в одній неприємній історії. Ну, тоді мені пригрожували, і в міліції дали дозвіл на купівлю пістолета з гумовими кулями. Для самозахисту, — заспокоїла Грицька дружина. Вона притримувала свого чоловіка за руку й посміхалася: — На щастя, він мені пригодився в зовсім несподіваній ситуації — коли померла моя хазяйка і я залишилася сама в її хаті, то дуже боялася, особливо вночі. А наявність пістолета додавала хоробрості.
— І тут він нас виручив, — зітхнув Грицько. — Ти пробач, що я виявився звичайним чоловіком, не суперменом яким-небудь. Хвастатись не буду, двох мужиків, від яких, до речі, не чекав нападу, я ніяк не здолав би. Дай подивитись, — потягся він до Тетяни за пістолетом.
— Ні, пробач, це моя зброя. Я за неї й відповідаю, — Тетяна різко відсмикнула від Грицька руку з пістолетом. — З нього все-таки можна вбити людину, якщо дуже постаратися. Так що не чіпай. Я тепер заховаю його далеко-далеко, бо удвох з тобою мені не так страшно. Але про наші справи, Гришо, все рівно ліпше помовчувати. Береженого Бог береже.
Вона не хотіла, щоб Грицько викрив її неправду, адже пістолет був далеко не з гумовими кулями. І дозволу на нього у Тетяни не було, вона взагалі не клопоталася його виникненням. Хоч він, здається, був зовсім новим, навіть ще не втратив запах заводського мастила. Для чого хвилювати хлопця?
— Отож, ти запитував про биндюжника, — нагадала вона. — Я вилізла з вікна, притирила його біля гаража, коли він зосереджено копирсався в замку, стукнула по потилиці шипуватою вориною. А потім — ніякого шахрайства: зв’язала руки, засунула кляп у рот, привела до тями і заставила влягтися в багажник. Вже там зв’язала йому ноги. Затим залізла назад в кімнату і навмисне вчинила грюкіт, щоб відгукати від тебе бандита з ножем.
— Як ти до цього додумалася? Як зважилася на такі вчинки?
— Люблю бойовики дивитись. От і навчилася.
— А для чого ти погодилася купляти ту машину? Де ти візьмеш стільки грошей? Таню, ти мене лякаєш…
— Та хто її куплятиме? Хіба ти не розумієш — він же, справді, може здійснити свої загрози. Треба його нейтралізувати!
— Як ти його нейтралізуєш? Господи, що ти затіяла?!
— Ти вже переконався, що я винахідлива? — запитала Тетяна, Грицько тільки кивнув. — Живи спокійно. Все, котику, інтерв’ю закінчено.
— Таню, — остовпіло промовив Грицько, — я тебе не впізнаю. Коли ти встигла стати такою бідовою?