А Тетяна, здобувши нарешті можливість нормально одягнутися й не приховувати своїх статків, навпаки являла собою зразок стриманої, стильної жінки, яка чудово знає собі ціну. Чорно-біла гама її вбрання нагадувала й сиві дими, що піднімалися над купами спалюваного старого листя; й прозорі тумани, котрі вранці все частіше огортали світання; й раннє смеркання після ще привітних днів і добре пасувала до срібного закритого взуття й таких самих аксесуарів — виважена рівновага періоду, коли з літом прощатися ще не хочеться, але вже треба берегтися переохолодження. Молода жінка нещодавно відсвяткувала своє двадцятип’ятиріччя. Щоправда, запросивши в пишний ресторан Ігоря Свиридовича й Олега Володимировича — його відданого помічника, офіційним приводом для гульби оголосила завершення їхнього перебування в клініці Едмонда Германовича. Мовляв, обмиємо наше терпіння у прагненні до мети і отриману внаслідок цього облагороджену зовнішність. Жарт мав підґрунтя — Тетяні повернули природну вроду й зняли з обличчя наслідки пережитих потрясінь. Суттєвим доповненням до відновленої зовнішності був її вищий середнього зріст і худоба, котра підкреслювала тендітність статури. Розкішне волосся кольору достиглого жита тепер відросло і не закривало обличчя, а було зв’язане пучком трохи нижче тім’я і по всій довжині перевите двома низками перлин, як у Валентини Толкунової. Цей товстий жмуток спадав їй на спину, а кінчик, залишений вільним, — від чого вився крупними локонами — був перекинутий через плече й падав на праву частину грудей, доходячи майже до пояса.
— Це я просила вас про зустріч, — просто сказала Тетяна, підійшовши до Нелі Павлівни.
— Хто ви? — нарешті запитала Неля Павлівна після привітання. — Ми з вами раніше зустрічалися?
Тетяна сіла на вільне пластмасове крісло й засміялася, не приховуючи гарного настрою й задоволення від розмови.
— І так, і ні, — вона лукаво повела очима. — Ви знали мене в череві мами. Я позашлюбна донька Лізи Паперовської. Та, яку вона за вашою порадою покинула в пологовому будинку.
— Лізина донька? — ахнувши, відсунулася від Тетяни Неля Павлівна, наче була короткозорою і хотіла краще її роздивитися. — Нічого не знаю. У Лізи не було позашлюбних дітей, і взагалі в неї два сини.
— Облиште, — знову засміялася Тетяна. — У мене немає до вас претензій.
Розмова явно не клеїлася. Ця жінка дещо приховувала і цим, дурненька, свідчила, що свого часу зіграла не кращу роль в долі своєї подруги. Але Тетяні те було байдуже, вона взагалі могла не зустрічатися з нею. Для чого? Щоб взнати, від кого Ліза народила дитину? Це нічого не змінювало і, кажучи за великим рахунком, її не обходило.
— Просто у мене є вільний час, — продовжувала Тетяна, — і я вирішила зустрітися з вами. Мами в цьому році не стало. Ви знаєте?
— Знаю, — буркнула Неля Павлівна. — Чого ви добиваєтеся?
— Нічого, просто приємно коротаю час.
— Вам нічого робити?
— Цікаво знати про мамине життя.
Після цих слів Неля Павлівна прискіпливіше обдивилася свою співрозмовницю, помітивши нарешті, що має справу з цілком благополучною людиною, навіть більше того — з розкішною жінкою, від якої точиться дух заможності й безпроблемного існування. Вона беззвітно потягла носом, вдихаючи приємні пахощі Тетяниних парфумів, після чого насупилася, аби не показати замішання, яким перейнялася.
— Значить, ви ні на кого не ображаєтеся?
— Ні. Як я можу ображатися на тих, хто подарував мені життя? Ви не хвилюйтеся, у мене все гаразд, — Тетяна стримала в собі легку відразу, яку викликала ця жінка. — Перед смертю мама розповіла Кості, своєму колишньому жениху, про моє народження і додала, що інші відомості можна взнати від вас. Бідний чоловік заклопотався: чи не натякала Ліза на його причетність до цього, на його батьківство? Але зіставивши дати подій, ми зрозуміли, що він не має до мене відношення. Ось я й хочу запитати вас про свого тата. Хто він?
Неля Павлівна, примружившись, подивилася вдалину. Їхній столик стояв на вулиці, і за легким парапетом, що огороджував володіння кафе, лежав звичайний тротуар звичайного московського пригороду, де перетирали й піднімали ногами пил мовчазні перехожі. Був будень, кінець робочого дня — люди поверталися додому втомлені, обтяжені важкими сумками з харчами. Якась непозбутність нависала над ними, тяжіла, пригинала до землі. І серед цього хаосу невизначеності Тетянин екскурс в минуле своїх батьків здавався рятівною втечею чи навіть спасінням од набридлої одноманітності.
— Щось замовлятимете? — до них нарешті підійшов офіціант.
— Так, — Тетяна проглянула типове меню й зрозуміла, що тут замість смаженої картоплі, наприклад, подають чіпси, й замовила дві натуральні кави й два тістечка з шматочками ананасу.
— Ваше народження, дівчинко, повністю лежить на моїй совісті, — сказала Неля Павлівна, коли офіціант відійшов. — Мені тоді дуже хотілося вийти заміж за одного гарного хлопця. Для цього я вирішила переспати з ним. Але самій залишатися в чоловічому гуртожитку на ніч — це вже верх непристойності. Для такої справи потрібна була подруга, і в цей час трапилася Ліза.
— Якщо ви вважаєте моє народження своїм найстрашнішим гріхом і караєтеся ним, то даремно. Вважайте, що то доля керувала Лізою, коли вона приїхала до вас. А ви тут виступили простою посередницею, — з добре прихованим глузуванням зазначила Тетяна, щоб трохи збити пиху з цієї дамочки. — До речі, ви вийшли заміж за того хлопця, чи я народилася марно?
Нарешті Неля Павлівна вловила Тетянину іронію, перемішану з поблажливістю і трохи розслабилася, це допомогло їй вийти з ролі драматичної героїні й зробитися нормальною жінкою.
— А ви молодець, маєте гумор, — похвалила вона Тетяну. — Ні, я не вийшла за нього заміж. Скинула рожеві окуляри, роздивилася на життя богеми і вирішила, що він мені не потрібен. Звичайний пожежник для життя — це надійніша партія, ніж якийсь керівник народної самодіяльності, — Неля Павлівна скептично хмикнула: — Але не будьте строгою до своєї мами. Ми обоє влипли і обоє народили дітей від тих, кого палко кохали тієї ночі. Тільки невдовзі по цьому я зуміла вийти заміж, а вона ні. Просто їй ніхто не трапився. Тому я народила свого хлопчика в сім’ї, а їй довелося хитрістю народжувати вас в чужому місці, щоб залишити далі від дому. Так, це я їй порадила так зробити.
— І я вам за це вдячна, правда. Особисто я — вам вдячна, — Тетяна торкнула Нелю Павлівну за руку. — Пийте каву, поки вона не вистигла.
— Дякую. Мій чоловік Ї гарна людина, але він не позбавлений недоліків, як будь-хто. Я зустрічалася з ним ще раніше, звичайно, ми спали разом. А потім я сказала йому, що вагітна, і він, злякавшись за свою кар’єру, оженився на мені.
— Він не знає, що дитина не від нього?
— Довго не знав. А потім якось у нас стався скандал і він крикнув: «Якби ти не завагітніла нашим сином, я ніколи б з тобою не одружився». Ну, мені стало дуже кривдно, і я вирішила помститися. Я сказала: «Нашим? А звідки ти взяв, що я була вагітна від тебе?». Це було немилосердно, згодна, але що зроблено, те зроблено. Ми довго вибачалися, жаліли й заспокоювали одне одного, потім помирилися і більше не сваримося. Здається, тільки тепер я по-справжньому його люблю.
— Зрозуміло.