— Нарешті всемогутній Брама вказав мені твій шлях, володарю, – пафосно прокаркал ворон на санскрите.
— Хто ти? – прохрипел Магараджа.
— Я Сарасваті, вождь магів-душителів, володар тіней в царстві богині Калі, да не збреше мій недостойний язик, – вычурно сказал ворон.
— Не знаю, ким ти був в своїх попередніх народженнях, але мої вірні сікхи застрелили цього мерзотника в делійському аеропорту, – сказал Магараджа, – або він перевтілився у ворону, або ти брудниш свою карму, пташко.
— Я Вася, – вдруг сказал ворон по-украински довольно неожиданно.
— Роздвоєння особистості, – сказал Магараджа, дымя сигарой. – Шо за країна, тут навіть ворони шизофреніки.
— Твоя донька в небезпеці, – сказал ворон Вася.
— У мене немає доньки, – мрачно изрeк Магараджа.
Ворон наклонил голову, посмотрел на Магараджу, взлетел под потолок, описал круг, потом понес какую-то абракадабру на санскрите, насрал Магарадже на голову и улетел в бушующую грозу.
— У мене немає дітей, чуєш, ти, дурна вороно?! – орал Магараджа ему вслед.
102. ИНТ. АСК. КАБИНЕТ СІЛЬОДКИ. ДЕНЬ.
Сільодка вешал на стенку упавший портрет Дракулы, и тут глаза князя внезапно полыхнули зеленым огнем.
— Вона тут!! – завопил Сільодка, отскочив от портрета.
— Ти сказився, любий, – сказала Матильда ласково.
— Відьма, – сказал Сільодка, – ти нічого не тямиш, відьма. Без неї вся ця кров мертва. Тільки вона дає життя всьому. І тепер вона тут. Він чує її. Вона тут.
— Хто вона? – спросила Матильда, – до чого тут портрет?
— Цей портрет дістався мені від матері, – шeпотом сказал Сільодка, – вона була уроджена Флореску. Ти знаєш, що це означає? Я прямий нащадок Князя по матері.
— Але твій батько… – сказала Матильда.
— Батько був звичайний сільський рагуль, – сказал Сільодка, – так вийшло. Це не має значення. Має значення тільки матір. Але я не хочу згадувати про них. Вони кинули мене. Просто загубили. Маленького хлопчика в чужій країні. За всі роки вони навіть не поцікавилися, чи я живий. А в цій країні, де ми опинилися, померти було зовсім неважко, повір мені. Але я вижив і відшукав портрет через багато років. І досить про це. Тепер це не має значення. Цей портрет мовчав всі роки. А тепер він почуяв її. Вона тут!
— Хто вона? – переспросила Матильда игриво. Она слушала рассказ любовника вполуха, она еще не успокоилась и хотела продолжения.
— Та, хто дає життя, – сказал Сільодка, – Я шукав її двадцять років, а зараз вона звалилася просто на голову. Можливо, сидить і п’є каву в буфеті з Вереснем і Борсюком або сміється дурним жартам операторів в курілці.
— Але ж ти не будеш бігати по всьому АСК з портретом свого родича, чекаючи, поки він не вилупить баньки, – сказала Матильда, облизываясь.
Сільодка подошел и сказал:
— Я знайду її, – и глаза его полыхнули таким же зеленым огнем, как у Дракулы. Он впился в Матильду, Матильда раздвинула ноги.
— Звір, – сказала она ласково.
Молния сверкнула за окном. Башня АСК мрачно высилась среди туч. Вороны летели, борясь с дождем и ветром. Много ворон (компьютерная графика).
103. ИНТ. АСК. КОРИДОР. ДЕНЬ.
Вересень с БОРСЮКОМ шли по коридору АСК, направляясь к буфету. СТАРИКИ и СТАРУХИ, взявшись за руки, как дети на прогулке в детском саду, шли им навстречу. А еще в коридоре им попалась ПАРА ХИХИКАЮЩИХ ПИДАРАСОВ – в кожаных штанах с вырезанными на жопе дырками, и ЭЛЕГАНТНАЯ НАШТУКАТУРЕННАЯ СТАРУХА со стаей МЕЛКИХ СОБАЧЕК разных пород; ОПЕРАТОРЫ в чeрном скользили по паркету мягко и неслышно, как ниндзя (dolly).
Борсюк споткнулся об одну из старых, разлезшихся упаковок паркета, беспорядочно валяющихся на полу.
— І коли ці козли добудують це все? – сказал он, матюкаясь.
— Ти розумієш, – сказал Вересень, – колись Косигін поїхав на Кубу, і там Фідель показав йому чудо архітектури, де розташовувався комплекс кубинського телебачення, і Косигін сказав Фіделю, що йому дуже подобається. А Фідель, побачивши таку приязнь до архітектурного витвору, подарував СРСР всі креслення, зібрав інженерів-конструкторів і запропонував побудувати те саме в СРСР. Ну, Косигін хвалив з чемності, а Фідель все сприймав серйозно, і довелось потім теж з чемності будувати це все тут. І до того в якості консультанта Фідель вислав сюди свого незаконнонародженого сина від чорношкірої. Той негр тут вночі ходить і його багато хто бачив, але він на очі не з’являється, бо соромно. А соромно тому, що це ж будинок для тропіків, а тут зима і осінь, і треба все обігріти і оновити. Тут на деяких поверхах взимку на підлогу падає сніг. Тобто вже двадцять років добудовувати АСК нема кому... Кажуть, що той темношкірий і зараз тут десь має кабінет, але знайти його неможливо.