104. ИНТ. АСК. БУФЕТ. ДЕНЬ.
Беседуя так, Вересень с Борсюком оказались в буфете. Галя пила кофе за столиком и с любопытством разглядывала двух знаменитостей. Борсюк взял окрошку и водку, а Вересень – коньяк с лимоном. Они присели к Гале за столик, Вересень похотливо оглядел девушку и подмигнул Борсюку.
— Я тільки п’ять хвилин тому залишив тут свій портсигар, коли пив каву. Ви не брали? – спросил он у Гали.
— Я не палю, – сказала Галя, улыбаясь поощрительно.
— А-аа, певно, ви не палите сигари, – сказал Вересень. – Мы робимо це зазвичай у цій їдальні в перерві на обід з тринадцятої до чотирнадцятої години, окрім вихідних і свят.
— А я вас бачила по тєліку, – сказала Галя, – ви ж Микола Вересень?
— Я – Микола Вересень, – сказал Вересень, – а це – Толя Борсюк.
— Галя, – сказала Галя просто.
— Чарівно, – сказал Вересень. – Чарівна Галя, кухні якої країни ви надаєте перевагу по четвергах, бо оскільки сьогодні четвер, я маю намір запросити вас до ресторану і не помилитися у виборі. Майте на увазі, ви не маєте права мені відмовити.
— Це чому? – спросила Галя, смеясь.
— По-перше, тому що я зірка, – сказал Вересень.
— О, я вже зовсім засліплена вашим сяйвом, – сказала Галя, – тут самі тільки зірки – ви і ваш друг.
И они выпили – Борсюк водку, а Вересень коньяк. Галя смеялась, довольная, что такие знаменитости еe клеят. Борсюк закусывал окрошкой, оставлявшей следы на его бороде. Вересень пилил лимон ножом. Нож соскочил внезапно и впился ему в руку между большим и указательным пальцами. Он, видимо, попал в вену, потому что кровь хлынула фонтаном.
— Шіт, – сказал Вересень, зажимая рану, – клятий ніж!
105. ИНТ. АСК. КАБИНЕТ СІЛЬОДКИ. ДЕНЬ.
Сільодка оторвался от Матильды и хищно повeл носом. Он вдыхал, как волк, преследующий оленя, пытаясь определить направление верхним чутьем.
— Шо з тобою? – спросила Матильда участливо, предвкушая какую-то новую ебливую игру. Но Сільодка не пошел на поводу, он учуял нечто более интересное.
— Жива кров, – сказал он с усмешкой. – Чоловік. Недалеко звідси. Мабуть, в буфеті.
— Хтось порізався ножем, коли різав лимон. Чи, може, у якоїсь дівки почалося…, – предположила Матильда.
— Перша здогадка правильна, – сказал Сільодка.
— Звідки ти все знаєш, звір? – спросила Матильда, смеясь.
— А звідки ти знаєш, як труїти живих істот поглядом? – спросил Сільодка.
— Мати, – сказала Матильда. – І бабуся також.
У мене теж мати, – сказал Сільодка. – Тільки я не вчився цьому.
— Але як ти знаєш, хто – чоловік чи жінка? – спросила Матильда.
— Про це не розкажеш, – сказал Сільодка. – Знаю, і все. Хочеш перевірити?
— Хочу, – сказала Матильда.
106. ИНТ. АСК. БУФЕТ. ДЕНЬ.
Вересень сильно порезался. Кровь хлестала из руки, Борсюк перетягивал ему рану носовым платком, лил на неe водку.
— Це хєрня, Толя, – сказал Вересень, – викличи швидку, вони перев’яжуть. Мабуть, зачепив вєну. От дєбіл.
— Не треба швидку, – сказала Галя.
Она дунула на рану, как когда-то на ворона Васю. Кровь остановилась, и рана затянулась мгновенно (крупный план, компьютерная графика).
— Як ви це зробили? – спросил охуевший Вересень. – Ви екстрасенс?
— Не знаю, – сказала Галя. – Просто у мене це виходить. Я коли була мала, сильно порізалася серпом. І я подула на рану, щоб менше боліло. І все загоїлось.
— Це для тебе, Толя, – сказал Мыкола. – Це для твоєї програми про всякі екстрасенсорні штучки.
— І я вас запрошую, чарівна рятівниця, – сказал Борсюк галантно.
— Я додому хочу, в село, – сказала Галя. Взагалі, це ваше місто – дурне. Тут важко дихати. Повітря – наче з вихлопної труби. А у нас таке повітря… ножем можна різати. Я би тут не жила ніколи.