— Це не має ніякого значення, ти це чудово знаєш, невже ти подумала, що вона буде телеведучою? – сказал Сільодка. – Поїзд уже прибув.
— Так, поїзд уже прибув, – сказала Матильда, оскалившись. – Тепер, дiйсно, це все лайна варте, – и она вынула маленькое зеркальце…
118. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.
— Це неможливо, – сказал Лифанчук. – Вампірів давно не існує. Якби вони були, китайська розвідка знала б про них.
Оябун внимательно посмотрел на Лифанчука и широко улыбнулся.
— Як я раніше не здогадався? – сказал он.
— Я тут в особистих справах, – сказал Лифанчук.
— Зрозуміло. Жодних питань, – сказал оябун. Он допил водку и сказал: – Але в світі є речі, яких не знає навіть китайська розвідка.
Лифанчук сделал протестующий жест, но оябун продолжал холодно:
— Вампіри існують. Вони вже зовсім не ті, що раніше, вони пристосувались, вони більше не ходять в чорних плащах і не живуть у замках, вони можуть виглядати, як звичайнісінькі рагулі, але тим гірше. Вони опановують владу, бізнес і політику. Але найбільше їх цікавить телебачення.
— Чого ж вони хочуть? – спросил Лифанчук.
— Влади над світом, – сказал оябун. – Я не знаю, для чого саме, але наша дівчинка потрібна їм. В цій точці сходиться все.
— Знову «фантастичне припущення»? Гаразд, у цьому щось є. Але я не думаю, що Матільді відомо про походження нашої принцеси, – покачал головой Лифанчук.
119. ИНТ. АСК. КОРИДОР. ДЕНЬ.
Матильда смотрела в маленькое зеркальце, в котором отражался поезд.
120. ЭКСТ. КИЕВ. СТАНЦИЯ «КИЕВ-ТОВАРНАЯ». ДЕНЬ.
Товарняк стоял на станции «Киев-Товарная». Грузчики грузили ящики с томатным соком в рефрижераторы. Одна из упаковок разорвалась, жирные мухи летали над красной лужей, худые вокзальные собаки лакали еe. Тут же с деловым видом ходило несколько ворон. Большой чeрный ворон прыгал рядом с ними.
121. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.
— Мені самому ніколи не спадало на думку, що Галя... Хоча вона моя учениця, і я добре її знаю. Правда, мене більше цікавила мати, – сказал Лифанчук.
— Розумію, – сказал оябун. – Мабуть, це і є ваші особисті справи, – и он улыбнулся похабно.
— Від Матільди слід веде до одного покидька, – сказал Лифанчук холодно.
— І ви чекали на нього в цій богом забутій дірі, щоб звести рахунки і непомітно вшитися, – подытожил оябун. – Тактика тарантула.
Лифанчук кивнул головой.
— Прекрасно, містер Спайдермен, – сказал оябун. – Мені чомусь здається, що той, на кого ви чекали в своєму павутинні, і той, кого маю на увазі я – одна особа. Отже, в селі він не з’являвся, це означає, що він нічого не знає. А він би обов’язково з’явився, якби знав. У нас є шанс.
— Влад, – сказал Хуяма и похрустел суставами.
— Його звуть Влад? – спросил Лифанчук (крупный план, акцент).
— У нього багато імен, – сказал оябун. – А цей псевдонім він узяв на честь князя, його славетного пращура.
— Звідки ви все це знаєте? – спросил Лифанчук завистливо.
— Ми українська якудза, – сказал оябун гордо. – І ми знаємо все. Майже все. Ми навіть знаємо, що колись цей покидьок вчився в Китаї у знаменитого майстра. Чи не у вас раптом?
Лифанчук взмахнул палочками для еды, и поймал муху – на этот раз основательно. Муха перебирала лапками, пытаясь вырваться из плена. Лифанчук грозно посмотрел на муху, борясь с искушением раздавить еe, но потом отпустил. Молния, вспыхнувшая в его глазах, потухла.
— Влада над світом, – сказал он деланно холодно. – Це не вдалося навіть Чінгісхану.
— Ці придурки ще не знають, з ким зв’язалися, – сказал Хуяма самоуверенно.
— Ви називаєте вампірів придурками? – спросил Лифанчук. – Я завжди вважав, що вампіри – вища раса.
— Це вже не ті вампіри, майстре, – сказал оябун. – Ті вампіри, їхні предки, були уособленням елегантності. Якщо хочете знати, я не маю нічого проти них. Проте, їхні нащадки в процесі еволюції деградували. Зараз це звичайне сіре бидло. Смертельно небезпечне бидло.
— Чому ж ви не покінчите з ними? – спросил Лифанчук.
— Ми не займаємося поліпшенням світу, – сказал оябун. – На те є прокуратура і міліція.
— І китайська розвідка, – сказал Лифанчук. – Те, що ви сказали, сенсей, зачіпає мене особисто. Гадаю, разом ми покінчимо з усім цим.