Берег моря. Чути розбещені крики морських птахів, ревіння моржа і інші звуки, іздаваємиє різною морською сволотою. Входить Гамлєт, одягнутий в зручну приємну толстовку і такі ж самі парусинові штани. Гамлєт красиво підперезаний вузеньким шкіряним пояском. Він босий, барадатий і пацаватий. В руках у нього дебелий дрючок.
Гамлєт:
Як остопиздило купатися мені!
Чи, може, іскупатися? Купатись
Чи не купатись? Блядські ці питання
Заябують. Чи, може, не вагаясь,
Спустити враз штани та батерфляєм
Хуярити, аж поки за буями
В очах не потемніє? Ну, а згодом,
Про наслідки можливі не подумать
Один лиш тільки раз — і вже крадеться
Піздєц з своєю усмішкою хижой,
Прастуда, гємарой, чіряк на сраці,
Запльована підлога, лікарі,
Від шприця гєматома і могила!
На ній брудна Афєлія вонюча
Та купка маргаріток, а під нею
Лежить той фраєр, що любив купатись.
Такіє варіанти їбав я в рот і в носа!
Гамлєт харка у море і його дрючком пиздячить. Входить Клавдій, хтивий дядько принца.
Клавдій (грайливо):
Мон шер Гамлєт! Ходім у кабінет,
Канхвету дам тобі я посмоктати.
Канхвета очень класна, «Тузік» вкусний.
Клавдій гидотно плямка, ізображая вкусний, ніхуйовий «Тузік». У ту же мить із моря вилазить привид у брудному простирадлі.
Привид:
Не вірь, мій сину, цьому підарасу!
Канхвету ту тобі він в жопу встромить.
Клавдій:
А-а-а! (Тікає.)
Привид:
От бач, злякався, йобаний сцикун!
Він обісцяв мене на полюванні,
Коли я міцно спав. Підступною рукою
Він в вухо спрямував брудного хуя,
І скосопиздила моє прекрасне тіло
Смертельная гангрєна. Помсти хочу!
Побачить цю падлюку на параші
За грою в «півника» з неголеним убивцей,
Або в канторі сраним інженером,
Або у юрті раком на підлозі,
Татари щоб його їбали в сраку!..
Гамлєт:
Не можна мстить! Повинні ми любити
Всіх підарасів, злодіїв, убивць,
Бо кожен з них нарід, всі богоносці.
Привид (іронічно):
То, може, ти і м’яса не їси?
Гамлєт:
Ні, не їсу я м’яса принципово.
Я тіки випить іноді люблю,
Бо ми — народ широкий і гостинний,
І випити ми можем дохуя.
Намного більше інших інородців,
Жидів та басурман.
Привид:
Хуйова мода!
Пробзділось щось у Датському князівстві.
Коли я був царем, їбав я в жопу
Всіх богоносців вкупі з Львом Толстим
(Ну це, канєшно, в смислі переносном),
Бо підарасів з дєтства не любивши,
Їх посилав на «хімію» їбошить
На благо Батьківщини. О, часи!
О, Данія нещасная!
Гамлєт:
Ви, батьку,
Там привидом вже зовсім заїбались,
Щось пиздите таке, шо не просцяти
За цілий тиждень, — я вже Вам сказав,
Шо мститися не можна, бо всі люди —
Це браття на землі, окрім жидів,
Татар, масонів, негрів, біларусів,
Которих я ненавиджу. В цілому ж,
Я гуманіст — не то шо Ви, папаша!
Вам тіки би горілки засадить
Та мамку бідну на печі їбати,
Аж дим із хати йде. А потім чаю
Посьорбати і кидати сокиру
В паралізовану бабуню, унітаза
Хуярить чобітьми… І также много
Другой хуйні за Вами замічав я.
Навіщо ж Вам було родного брата,
Слабкішого за Вас своїм здоров’ям,
Примушувать лизати Вам мінєта?