От він і їбанувся, бідолашний.
І це не дивно! Мати моя бідна
Ненавиділа вас, як я жидів.
Мене ж, синка харошого, любила
І часто пестила, а я із нею грався
У «курочку та півника»… Ви, батьку,
Пиздуйте в ваше море, та хутчіше,
Бо я дрючком переїбу їбальник,
Ще й дядька позову, і ми з ним разом
Таких піздюлєй Вам понакладаєм,
Шо Данія здригнеться!..
Привид:
Сучий сину,
Хуйовий нєдоносок — так на батька,
Таку хуйню казать? Чом не втопив я
Тебе у малахв’ї, як ти родився?
Чом не засунув в жопу головою
Й не задушив? О, курв’яча сімейка!
Зажди ж у мене!
Привид топиться у морі.
Гамлєт:
Папаша блядський, в доску заїбали!
Піти би випити у барі шампаньйоли,
Бо в сурлі мов коти понасцикали,
І несвідомо хочеться лизати
Шершавим язиком гарячі зуби.
Гамлєт уходить. Моржі ревуть, птахи кричать. Море шумить.
На сцені стоїть рояль «Стенвей», на ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку. Над всім цим герб висить національний, на гербі зображено ведмедя. В одній руці в ведмедя молоток, а в другій — балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки. На кріслі сидить Маргаріта, мати Гамлєта, і вишиває комірець косоворотки. Вона наспівує «Комаріки».
Непомітно, м’якою ходою підараса, входить Клавдій, хтивий дядько принца.
Клавдій:
Сьогодні я гуляв на датськом взморьє
З твоїм синком красівим. Я канхвету
Харошу, очень вкусну йому давав.
Но он не взяв, мудило.
Маргаріта:
Какой чудак, їй-богу!
Клавдій(сам до себе):
Я виїбу його.
(До Маргаріти)
Канхвета «Тузік» очень нєхуйова.
Маргаріта(лагідно):
Бешкетнику!..
Клавдій:
Чим бздить у кабінєті,
Неначе хтось насрав нечистоплотно?
Відкрийте хвортку, хами, шоб пробзділось!
Підскочивши, два хама в косоворотках, в чоботях швиденько відкривають хвіртку. У неї в ту ж мить влітає привид.
Привид:
Ага, падлюки! Всім скидать штани
І стати раком, щас піздєц вам буде,
Слівайте воду, йобані масони,
Чи як вас там?
Клавдій, Маргаріта і хами злякано виконують накази привида, який дико регоче і літає по кабінєту.
Клавдій:
Мій Привиде, ніякої хуйні
Не робим ми — ко всєм жидомасонам
Іспитиваєм злобу і ненависть,
І каждий день національні гімни
На балалайці хором ісполняєм.
Бояться нас жиди та басурмани,
Прєстіж крєпчаєт, мощно возрастаєт
День ото дня процент жиров у маслі.
Довольні хами, ситі в них їбала.
Гараздо мєньше стало підарасів.
Їбошать всі вони, як папа Карло,
На «хімії» в Черкасах, лізбіянки
Усі на Соловках…
Входить Гамлєт. Він у сраку п’яний. В одній руці у нього дрючок, в другій — шампанське.
Привид:
Дивись, мій сину, це — жидомасони,
Ти запиздяч дрючком їх по печінці,
Потом мінє доложиш. Шо не ясно?
Гамлєт:
Папаша, все буде в лучшем відє, не хвилюйтесь!
Гамлєт пиздить усіх дрючком. Пиздячить герба з ведмедем, потім заливає шампанське в рояль і шпроти запускає туди ж. І по роялю пиздить дрючком. Рояль гуде.
Привид:
Мій сину, то рояль, а не жиди,
Його не нада пиздить, за валюту