— Він розмовляє по-угорськи? — підвів брови Шалго і глянув на полковника. — Не люблю німців, які добре говорять по-угорськи. — Згадавши про щось, він аж здригнувся.
Очі жінки посміхалися.
— Звичайно, не так добре, як я, — посміхнулась вона, — але чітко вимовляє слова і, наскільки я зрозуміла, намагається точно формулювати свої думки. Проте відчувається, що мислить по-німецьки. — Вона глянула на Шалго, обличчя якого сховалося за хмарою диму, і сердито сказала: — Знову забруднив брюки попелом! Ти неможливий тип, Шалго…
— Хай тебе зараз не турбують мої брюки, люба. Тут у нас важливіші справи.
— Для мене і це важливо. Гидко дивитися на тебе. Краще переодягнувся б.
Шалго лише махнув рукою:
— Добре, добре, потім переодягнуся!
— Лізо, скажіть, будь ласка, — запитав Кара, — Губер сам приїхав з Будапешта?
— Ні, з якимось молодим чоловіком. Мабуть, то був представник Торгової палати. Але він уже повернувся в Будапешт.
— А Таборі знав, що Губер приїде?
— Певно, знав.
— Мав знати, — ствердив і Фелмері. — В донесенні я читав, що Торгова палата повідомила про смерть Меннела фірму «Ганза». Якщо не помиляюсь, фірма відповіла, що направляє сюди свого представника.
— Безперечно, мусив знати, — сказав Шалго. — Але чому це тебе цікавить?
— Тільки тому, — відповів Кара, — що ми приймаємо гіпотезу, ніби Меннел хотів налагодити торговельні зв'язки з інститутом фармакології. Знахідка Шалго дала зовсім інший напрямок пошукам. Відтепер, мабуть, правильно буде говорити про те, що, крім переговорів, завданням Меннела було ще щось інше. А про це інше нам нічого невідомо.
— Нам ще багато чого невідомо, — зауважив Шалго. — З висновками не треба квапитися.
Погладжуючи кінчиками пальців лоб, Ліза дивилася то на свого чоловіка, то на полковника і раптом сказала:
— А якщо Віктор Меннел мав на увазі встановити зв’язок не з дослідним інститутом, а особисто з професором Таборі чи ще з ким-небудь?
— Саме про це думав і я, — підхопив Кара. — Якщо це так, то справа стає ще цікавішою.
«Дивно, — подумав Фелмері. — Вбили людину, а старий зі своїм приятелем сушать голови не над тим, хто вбивця і чому сталося вбивство, а з якою метою приїхав Меннел в Угорщину».
— Ви слухаєте, товаришу Фелмері? — перервав його думки полковник. — Чи мрієте про щось?
— Слухаю, уважно слухаю, — відповів Фелмері.
— То як же, на ваш погляд, наша справа?
— Кепсько! — Й він розгублено глянув на Лізу, ніби шукаючи в її теплому погляді підтримки. — На мою думку, — продовжив уже значно бадьоріше, — треба знайти вбивцю. Тоді й матимемо відповіді на всі запитання.
Шалго підвів брови. Вираз обличчя його показував, що відповіддю він не вдоволений.
— А мене, хлопче, — сказав, — жертва цікавить більше, ніж сам убивця. Я вважаю — нам треба відповісти на всі запитання ще до того, як знайдемо вбивцю. Адже може статися й таке, що між завданням Меннела і його вбивством немає ніякого зв'язку.
— Може бути, — погодився Фелмері. — В такому разі передусім потрібно з'ясувати, чи причетна фірма «Ганза» до рації, знайденої в машині. Бо наявність рації свідчить про те, що Меннел був агентом однієї із західних розвідувальних служб.
— Оце вже розумніші слова, синку, — з ноткою поваги в голосі мовив Шалго. — Саме оте і є найголовніше.
— Невже й справді машина належить фірмі «Ганза»? — спитав Кара.
— Ні, — заперечно кивнув головою Шалго. — І номерний знак теж не підтверджує цього.
— У такому разі, машину взято напрокат, — підсумував Кара і звернувся до лейтенанта: — Нагадайте мені, щоб перевірили технічний паспорт машини. — Фелмері кивнув головою. — Якщо машину справді взято напрокат, то всі наші припущення ні до чого. Може, Меннел і не знав про рацію!
— На цей раз правда за Ерне, — кивнула Ліза. — А може, ми помиляємося, любий? — звернулась до чоловіка.
— Хто зна… — зітхнув старий. — Аж не віриться. Ну й соромно мені було б, аби сталося саме так. Міклош Балінт до самої смерті сміявся б наді мною. Як же я досі не подумав про це»! — Він важко підвівся з лави і пішов у кімнату.
Невдовзі почулося, як розмовляв з кимось по телефону. Через якийсь час старий повернувся і з кислим виглядом проказав:
— Легкова машина належить прокатній фірмі Фрідріха Мессера. Фрідріх Мессер, Гамбург, Кенігплатц, будинок три.
Десь через півгодини Кара звернувся до лейтенанта:
— Товаришу Фелмері, підіть у селище до майора Балінта. Подзвоніть у Будапешт підполковникові Домбаї і передайте йому: хай зберуть відомості про фірму «Ганза» та про підприємство Фрідріха Мессера, про професора Мате Таборі, а також про Бланку й Казимира Таборі. Передайте йому мій наказ, щоб організував у своєму відділі цілодобове чергування. Матеріали мені потрібні ще сьогодні ввечері. Поки що все. Ідіть.