— Я цілком розумію Міклоша, — сказав він після вечері Лізі, яка, помивши посуд, внесла йому миску гарячої води для ніг. — Порушення законності, які мали місце у п'ятдесятих роках, живучі. Варто комусь із державної безпеки помилитися, як тут же посилаються на ті часи, наводяться приклади.
— Чого ти краєшся? Адже Ерне схвалив твій план, а це головне. Я теж вважаю, що твої підозри небезпідставні. Але припустимо, що ми помилилися. Ну то й що? З ким таке не трапляється!
Старий хотів щось відповісти, але в ту мить задзеленчав телефон прямого зв'язку з полковником Карою.
— Сиди, не виймай ноги, — сказала жінка і принесла апарат.
— Балатонемед. Шістнадцятий слухає, — сказав у трубку старий.
По той бік проводу чийсь хрипкий чоловічий голос тихо спитав:
— Полковник Кара?
— Ні, полковник у Будапешті. Повернеться завтра чи позавтра.
— Прошу вас, мені терміново треба поговорити з полковником Карою!
Шалго мовчки показав Лізі на другий телефонний апарат. Жінка зняла трубку і щось пошепки почала говорити черговій телефоністці. А старий тим часом порадив незнайомому викликати через міжміську телефонну станцію міністерство внутрішніх справ, мовляв, там, можливо, знайдуть полковника на роботі.
— А звідки ви дзвоните? — запитав Шалго.
— З Кестхея.
— Тоді краще підіть у місцеве управління внутрішніх справ, там мають прямий зв'язок з Будапештом.
— Уже пізно, а нам треба негайно діяти, — відповів незнайомець. — А чи немає заступника полковника?
— Є. Я його заступник. Оскар Шалго.
— В такому разі, мені з вами негайно треба зустрітися. Моє прізвище Монтьє. П'єр Монтьє. Я француз, турист. З п'ятнадцятого числа мешкаю в Балатонемеді, в готелі «Шелле». Приїхав у Кестхей лише на два дні.
— Зрозуміло. Де і коли ви хочете зустрітися?
— В Шіофоку, в барі готелю «Європа». Зараз п'ять хвилин на дев'яту, я виїжджаю негайно, о десятій годині буду там. Отже, до зустрічі о десятій в готелі «Європа».
— Домовились. Але як я вас упізнаю?
— Дуже просто. Скажете офіціантові, що шукаєте мене.
— Будь ласка, повторіть ще раз ваше прізвище.
— П'єр Монтьє.
— Зрозуміло. П'єр Монтьє. Добре, пане, — сказав старий, помітивши краєм ока, що Ліза щось записує. — А ви можете сказати, у чому все-таки справа?
— Я покажу вам убивцю Віктора Меннела Еріха Фокса.
— Еріха Фокса? Ви жартуєте, пане. Наскільки мені відомо, Еріх Фокс ще двадцятого числа покинув Угорщину.
— Так, він виїхав, але вчора повернувся. Якщо ви його не арештуєте сьогодні вночі, буде пізно, бо він завтра знову виїжджає. До побачення о десятій годині в Шіофоку. — І П'єр Монтьє поклав трубку.
Старий дивився на Лізу, яка саме набирала якийсь номер. Чергова комутатора відповіла, що номер, який вона просила, зайнятий.
— Облиш, люба, — сказав Шалго. — Попроси, хай з'єднають з готелем «Європа». — І через якийсь час Шалго вже розмовляв з черговою адміністраторшею готелю Агі Добраї.
— Чи мешкає у вас француз П'єр Монтьє?
— З п'ятнадцятого липня, — відповіла дівчина. — Але вчора він виїхав у Кестхей. Він журналіст, порядний чоловік. А вродливий такий, як…
— Як я? Це ти хотіла сказати? — жартома перервав її старий.
Агі Доораї щиро засміялася.
— Я хотіла сказати, як Жан Габен, — пояснила вона. — Дядьку Оскаре, ви не знаєте, чому майор Балінт цікавився Еріхом Фоксом?
— Цікавився?
— Так. Правда, під секретом.
— А що, щось знаєш про нього?
— Він учора повернувся з Мюнхена, розрахувався, сів у машину і поїхав. Сказав ніби, що їде в Шіофок. Ми з учорашнього полудня шукаємо товариша майора, але марно. Якщо випадково зустрінетеся з ним, скажіть що Фокс повернувся.
— Неодмінно скажу. Дякую. На добраніч, дочко!
— До побачення!
— Ну й ну! Схоже на те, що справа ще більше заплутується, — звернувся Шалго до жінки, коли поклав трубку, і докладно переказав їй зміст розмови з П'єром Монтьє. — В усякому разі, якщо Петі не подзвонить, доведеться мені їхати в Шіофок.
— А якщо подзвонить?
— Тоді побачимо. — Він вийняв ноги з води і, крекчучи, витер їх насухо. — Якби ти знала, як тепер мені полегшало! Наче на світ народився. Хоч бери участь у марафонському бігу.
— Цікаво було б на тебе глянути в цій ролі, — всміхнулася жінка і винесла миску з водою. Коли повернулася, старий уже розмовляв з кимось по телефону.
— Слухаю, Петі, уважно слухаю. — Шалго схвально киває головою. — Спасибі, Петі, велике спасибі. Сподіваюся, що ти не помилився. З'єднай мене негайно з полковником Карою. Жду. — Він поклав трубку і запалив сигару. — Якщо мене шукатимуть, — звернувся згодом до дружини, — скажи, що поїхав у Шіофок і повернуся тільки ранком. Дай мені, будь ласка, чисті шкарпетки. Якісь модні.