Жінка мовчки виконала його прохання.
14.
Коли Губер постукав у двері, Казимир саме сидів біля каміна і читав літературний журнал.
— Не заважатиму вам, пане інженер?
— Ні, заходьте. Сідайте, будь ласка.
Німець сів і глянув на журнал.
— Цікавитесь літературою?
— Коли маю час, читаю з задоволенням, — відповів Казимир. — Мене часом інтересує, наскільки впливає на літературу технічна революція.
— Ну і як?
— До певної міри впливає. Хоч, правда, цей вплив ще досить однобокий. Справа в тім, що письменники прагнуть довести, ніби технічна революція все більше відчужує людину, вбиває в ній гуманістичні почуття. Хоч ідеться про значно складніший вплив. Дозвольте почастувати вас чимось?
— Дякую, не бажаю нічого. Повечеряв я дуже ситно, а пити не хочеться. Незабаром їду.
— Все гаразд? — запитав Казимир.
— Цілковитий порядок. Мушу сказати, що полковник Кара — хазяїн свого слова. Виконав геть усі свої обіцянки.
— Може, я помилився, але мені здалося, ніби той молодий лейтенант, здається, Фелмері, чіпляв на вашу машину дипломатичний номер.
— Ні, ви не помилилися, пане інженер, — посміхнувся Губер. — Я теж, як і ви вже перейшов на дипломатичну службу.
— Я не дипломат. І їду у відрядження не з дипломатичним паспортом. — Він утомлено махнув рукою. «Якщо правда те, — подумав він, — що півгодини тому мені казала Ілонка, то поїздка може і не відбутися». А казала йому Ілонка, ніби, за словами Фелмері, його мають намір відвезти в Будапешт. Казимир схвильовано підвівся. — Вибачте, пане Губер, я ще маю поговорити з дядьком Шалго. Сподіваюся, ми з вами ще зустрінемось.
— Пан Таборі щойно сказав, що лейтенант з Оскаром Шалго поїхали в Шіофок. Ваша мати теж знає, що вони поїхали туди.
— Загляну до них, може, повернулися. Вибачте, пане Губер, але йдеться про серйозну справу…
Казимир застав у Лізи заплакану Ілонку.
— Що сталося? Чому ти плачеш? — стурбувався він. Ілонка розплакалася ще дужче. Казимир безпорадно переминався з ноги на ногу, дивлячись то на Лізу, то на Ілонку. — Та що з нею нарешті? Посварилися ви, чи як?
— Це я — з Ілонкою?! — перепитала жінка. — Ну й дурниці ти верзеш. Чого б це нам сваритися?
Казимир підійшов до дівчини і взяв її за плечі:
— Ну заспокойся! Що сталося?
— Плаче, бо дурненька, — відповіла Ліза замість неї. — Ще й добре дурненька!
— Нічого не розумію! — знизав плечима Казимир.
— Лейтенант… нечесна людина, — захлинаючись від плачу, вимовила Ілонка. — Він скористався моєю довірливістю… Я зізналася йому, що дев'ятнадцятого вночі… була з Меннелом. Сказала й про те, що ти був у мене…
— Ти що, збожеволіла?!
— Мабуть… Я розповіла йому правду, бо боялася за тебе. Хотіла довести…
— Що ти хотіла довести? — перебив її Казимир. — Те, що ти дурна?! Ну й ну! Це ти вже довела. Адже дала мені слово честі, що мовчатимеш, — гнівно вигукнув інженер. — А де дядько Шалго?
— Поїхав, — відповіла Ліза.
— Коли повернеться?
— Не знаю. Хоч мушу тобі сказати, Казимире, що ти великий грубіян. Яким тоном ти розмовляєш з дівчиною? Хто вона тобі? Любить тебе до нестями, а ти відштовхуєш її. І ще… боягуз ти. Не любиш ти Ілонку, бо якби любив, то вже давно сказав би про це матері.
— Уже й ви взялися за моє виховання?! Дайте мені спокій! Досить і без того у мене клопоту. Так, я люблю Ілонку. А що і коли треба мені сказати матері, то не ваше діло. А ти не плач, — сказав він лагідніше і обняв дівчину. — Я кохаю тебе. Знаєш, що кохаю. Сьогодні ж поговорю з матір'ю. Не сердься на мене. Вибач за грубість. — І поцілував дівчину в плече. — Ходімо, проводжу тебе додому.
— Я побуду ще трохи, — промовила дівчина, схлипуючи.
— Як знаєш. — Казимир звернувся до Лізи: — Передайте дядькові Шалго, що мені треба поговорити з ним.
Повернувшись у вітальню, Казимир застав там Губера самого. Той читав газету.
— Ну? Чи вдома пап Шалго?
— Немає.
— Вас щойно шукала мати. Я сказав, що ви пішли до Шалго. Мені здалося, що вона була незадоволена. Мати дуже любить вас.
— Я її теж. І готовий заради неї на все.
— Ваша мати казала, що полковник Кара підозріває вас, — промовив Губер.
Казимир роздратовано знизав плечима.
— Міліціонер! Така його служба. Ви ще не чули про результат розслідування, яке провів майор Балінт? Але, певно, чули, що він казав учора про Еріха Фокса?