— Якщо проведете мене до кордону, я охоче розкажу вам про батька, — сказав Губер.
— Ні, — заперечила Бланка. — Казимир залишиться тут. Я сама розповім йому все і про батька, і про рідну матір. А вам, пане, час уже вирушати.
В цю хвилину, весело розмовляючи, до кімнати увійшли Шалго з Лізою.
— Добривечір шановному товариству, — привітався Шалго, знявши з голови свій поношений солом'яний капелюх. Потім звернувся до Губера — А я вже думав, що ви поїхали, не попрощавшись. Сядьмо, Лізо, — він показав на диван і сам сів поруч.
— Я саме хотів запросити тебе сісти, — відповів Таборі замість Губера, хоч зовсім не був радий приходу Шалго і не мав жодного бажання прикидатися веселим. Але ж треба було тримати себе в руках, щоб гості не помітили, які події тут відбувалися щойно.
Шалго, побачивши на столі пляшку, із сяючим виглядом вигукнув:
— «Мартель»! Подивись-но, Лізо!..
— Не будь нахабою, — відказала Ліза. — Ніби вперше в житті бачиш коньяк.
— Але «Мартель» я люблю понад усе!
— Налити вам? — запитав Казимир.
Присутність Шалго несподівано заспокоїла його, надала впевненості.
— Вибачте, — сказав Губер, — дозвольте мені попрощатися. — Він глянув на годинник. — Час вирушати.
— Все гаразд, пане? — підняв на нього очі Шалго.
— Цілковитий порядок, пане Шалго. Годину тому майор Балінт передав мені всі необхідні для виїзду документи, їх привіз із Будапешта лейтенант Фелмері. Ми домовилися о пів на дванадцяту зустрітися у Веспремі перед управлінням внутрішніх справ. Я шукав вас, але майор Балінт сказав, що ви кудись поїхали. Користуючись нагодою, прошу передати мою подяку і вітання полковникові Карі.
— Обов'язково передам.
Губер потис старому руку, потім по черзі попрощався з усіма. Цілуючи руку Бланці, шепнув їй:
— Вір мені!
Жінка заплющила очі. Губер підійшов до Казимира і сказав:
— Від щирого серця бажаю вам щастя!
— Спасибі. Але це залежить не тільки від мене.
З порога німець ще раз оглянувся.
Шалго підняв чарку:
— За твоє щастя, Казимир!
Вони випили. Унизу тим часом почулося гудіння стартера.
— Ось так, — промовив Шалго. — Губер приїхав, Губер поїхав.
Раптом у дверях тераси з'явився Губер.
— Вибачте, — сказав він. — Щось сталося із запаленням, не заводиться мотор. Чи немає десь поблизу механіка?
— Уночі механіка? — спокійно проказав Шалго. — Казимир розуміється у моторах, нехай подивиться.
— Справді? — звернувся Губер до Казимира.
— Так, я мав уже справу з такими машинами, — відповів Казимир.
— Якої вона марки? — запитав Шалго в німця.
— СЕ-230, — відповів Губер, витираючи ганчіркою замаслені пальці.
— Гм, — преспокійно хмикнув Шалго. — Перевір трамблер, Казимире. Мабуть, там щось не ладиться. — Потім обернувся до Лізи: — Ти чому не п'єш, зіронько?
— Звідки ви знаєте, що саме в трамблері хиба?
Шалго налив Лізі коньяку і, навіть не глянувши на Казимира, зауважив:
— Я певний у цьому, синку. У всіх машин цієї марки великий недолік: вони не заводяться без переривника.
Він подивився на Губера.
— Скільки не натискайте на стартер, на акселератор, а мотор все одно не заведеться без переривника. Хіба не так, пане?
Таборі метнув сердитий погляд на старого:
— Що ти верзеш, Шалго! Без переривника не заведеться жодна машина.
— Але в моїй машині є переривник, — сказав Губер.
— Ви помиляєтесь, пане, — спокійно відказав Шалго. — Його там немає. Я його вийняв.
Усі вражено втупились у товстуна.
— Старіє мій чоловік, — сказала Ліза. — Склероз!
І вона з докором звернулася до нього:
— Міг би й одразу сказати про це, адже для того ми сюди і прийшли.
— Шалго, облиш валяти дурня, — сердито гримнув Таборі. — Казимире, глянь, будь ласка, що там з мотором.
— Слово честі, я вийняв переривника, — пояснив Шалго.
Губер витріщився на старого, який сидів перед ним. У гадці майнула думка, що Шалго щось затіває.
— Коли ви його вийняли? — запитав Губер, підходячи ближче до стола.
— Перед тим як прийти сюди. Просто вирішив пожартувати з вами.
— Що за жарти! — вигукнула Бланка.
— Людина доти й відчуває себе молодою, доки їй жартується, — пояснив старий.
— Не хочу виправдовувати свого чоловіка, — втрутилася Ліза, — але на цей раз він, на мою думку, правий. З ним теж «пожартували».
Повернувся Казимир, який виходив до машини.
— Переривника і справді немає!
— А що я казав! — зрадів Шалго. — Зі мною пожартували, от я й зрівняв рахунок. Нічия!