— Так, ви нам видали шістнадцятьох агентів, — погодився Шалго, — але як плату за дипломатичний паспорт і дипломатичну недоторканність. Геніально! А чи видали б ви їх у тому разі, якби ми не знайшли рацію в машині Меннела?
— Не розумію, про що ви говорите.
— Про електричний диск. На ньому три помітки: плюс, нудь і мінус. Коли ви оглянули машину, стрілка стояла на мінусі. З цього ви зробили висновок, що ми шукали і виявили рацію. Зрозуміли ви й те, що в такому разі машину не можна забрати з собою. Тямущий агент у такій ситуації діяв би саме так, як вирішили діяти ви: розповіли нам, що Меннел був розвідником, тобто розповіли те, що ми і без вас знали.
— Але ж видавати агентів його ніхто не примушував, — встряв у розмову Казимир.
— Послуга за послугу! Губер виказав їх, бо й справді вирішив порвати з Брауном. Отже, для нього були важливі не агенти, а заховані коштовності. Їх він прагнув вивезти з країни. Отже, найголовніше було одержати дипломатичний паспорт.
— Ти все фантазуєш, Шалго, — сказав Таборі. — Якби це було так, то він не просив би авіаквиток у Гавану.
— А він і не збирався летіти на Кубу, — пояснив Шалго. — Літак робить зупинку в Канаді.
— Дивна у вас фантазія, — мовив Губер.
— А у вас завидна витримка, — зауважив Шалго. — Невже ви не розумієте, що програли?
— Ви збожеволіли! — вигукнув Губер.
— Полковник Кара дав вам номер телефону, чи не так?
— Так.
— Ну от. Цей номер знали тільки ви один. Більш ніхто. І тепер ще не розумієте? Мені подзвонили саме по цьому номеру, поли призначили побачення у Шіофоку. Отже, дзвонити могли тільки ви, з цього будинку. І розмовляли по-французьки. На телефонній станції підтвердили. І цього вам замало? Ну, а що ви скажете про цю схему? — Шалго вийняв з кишені схему вілли. — Адже ви її шукали по обіді?
— Це не моя схема. Я знайшов її серед документів Меннела.
— Зрозуміло, — буркнув Шалго і повернувся до Бланки. — А ви бачили цей план?
— Вперше бачу.
— Дивно. Дуже дивно. На ньому знайдено відбитки пальців Меннела, Губера і ваші.
— Навіть гадки не маю, як вони могли туди потрапити, — відповіла жінка, пригладжуючи назад волосся.
— І не знаєте, якого будинку цей план?
— Звідки мені знати! — роздратовано відказала жінка.
— Придивіться уважніше.
— Для чого мені придивлятися!
Шалго підійшов до Бланки.
— Гляньте хоча б, скажімо, на цю кімнату. Обидва вікна виходять на Балатон. Ось це — вулиця Казимира, тепер її перейменували на вулицю Петефі. Бачите? Ця кімната прославилася тим, що в ній народився Казимир.
— Що ви верзете?! — вигукнув інженер, підходячи ближче до старого.
— Я лише показав твоїй матері, де вона народила тебе на цей світ.
— Мене?! — Казимир з острахом глянув на Шалго. — Ви хочете сказати, що…
— Так. Хочу сказати, що Бланка народила тебе в цій кімнаті, годувала своїми грудьми до двох місяців, потім віддала до дитячого будинку, щоб у сорок п'ятому році знову всиновити, що з її боку було, безумовно, самовідданим вчинком.
Бланка безтямно дивилася перед собою.
— Вона моя рідна мати?
— Так, рідна. А в цій ось кімнаті жив твій батько. Карой Моношторі-Мюллер, штабний майор. — Шалго вказав на Губера. — Ось він. Тільки тепер його звуть Отто Губером. Вдивись-но у цю фотографію, і ти перестанеш сумніватися. — Він вийняв з кишені фотокартку і простягнув її Казимирові.
— Ви мій батько? — прошепотів сполотнілий інженер, переводячи погляд з картки на Губера.
— Фото — на стіл! — вигукнув Губер, вихоплюючи пістолет. Він зрозумів, що коло замкнулося.
— Ну, от, — промовила Ліза. — Не витримали нерви. Викрив сам себе.
Професор Таборі стояв блідий як смерть, пронизуючи колючим поглядом Бланку.
— Чому ти не сказала мені всієї правди, нещасна?!
— Дай мені спокій, Мате, — знесилено простогнала жінка. — Хіба не однаково? Так, це він. Можеш полюбуватися на нього. Так, я любила його. Задля нього пожертвувала собою. Це він батько Казимира.
— Годі! — гримнув Губер. — Потім побалакаєте, Шалго, покладіть усе на стіл. І схему теж!
Шалго не противився.
— Будь ласка, фотокопій вистачає, — лагідно відповів він.
— І переривник на стіл!
— Але ж він в одній кишені разом з пістолетом, — промовив Шалго. — А пістолет заряджений. І стріляю я непогано. Вийняти? Я маю на увазі переривник.
Губер на мить завагався.
— Професоре, вийміть у нього з кишені переривник, — рішуче наказав він. — І пістолет теж!