— Цього від тебе ніхто не вимагає. Але твої недоречні натяки виводять мене з рівноваги.
— А мене вивела з рівноваги ота фабрика смерті. Не повчай ти мене, дядьку.
До вітальні увійшла Ліза. Професор замовк.
— Бланка попросила замінити її, — сказала жінка. — Я до ваших послуг, панове. Зварити каву?
— Потім, — кинув Таборі. — Як себе почуває Бланка?
— Уже краще, — відказала Ліза. — В неї міцний організм, але ретельніше лікарське обстеження не пошкодило б.
Похмурий вигляд Казимира переконав її в тому, що вони знову посварилися.
— Що з тобою? Стоїш як ошпарений…
— Дядькові не подобається, що я не цілую в задницю пана Губера.
— Не туди гнеш, синку, — заперечив уже мирним тоном Таборі. — Не про це йшлося.
Казимир підійшов до дверей тераси і виглянув у сад.
«Здурів я, чи що, так хвилюватись через них. Начхав я на них». Обернувся. В очах майнула хлоп'яча пустотливість.
— Дядько Мате не вірить, що в Емеді — найкраще кладовище світу, — сказав, мов і не було між ними сварки.
— Авжеж не вірить, бо ще не спочивав на ньому, — відповіла Ліза і підморгнула Казимирові.
— А хіба ви вже спочивали там? — глянув Таборі на жінку.
— Я ще теж ні. Але коли мені часом захочеться помилуватися гарним краєвидом, я йду на кладовище. Від моргу відкривається чудовий ландшафт.
Заскрипіла хвіртка. Обличчя професора нервово засіпалося. Садовою доріжкою повільно крокував Оскар Шалго. Сигара диміла в нього під носом. Поношений солом'яний капелюх кидав тіні на обличчя старого.
«Його ще тут бракувало, — промайнуло в мозку професора. — Свята трійця! Усі в зборі, нікого не бракує. Тільки дай боже нерви, щоб витримати!»
— Слава аллаху! — вигукнув Шалго. — Нарешті я бачу тебе в доброму настрої, Мате.
— В доброму настрої? — здивувався професор.
— Як чорна хмара на обрії, — посміхнувся Шалго і глянув на Казимира. — Здрастуй, хлопче. Коли приїхав?
— Ранком, — відповів Казимир.
— Дивно. Не чув шуму твоєї машини. — Він підійшов до столу і підняв пляшку з коньяком, розглядаючи етикетку.
— Я залишив машину на станції техобслуговування, — відповів інженер. — А чисті чарки знайдете в буфеті.
— Хочеш, щоб я винив? Ну, що ж…
— Не переборщи, любий, — застерегла Ліза, — на сьогодні вже досить…
— Згоден, але із запасів професора варто покуштувати, — заперечив Шалго і понюхав напій у своїй чарці. Який аромат!.. — Він пригубив і почав смакувати «Мартелл». — Треба віддати належне, добрий в тебе смак. Ой, згадав. Чи не маєш іще кілька штук отих ароматних кубинських сигар?
— Якщо ти ще не скурив їх, — відповів Таборі і глянув у бік гаража.
— Останній раз там залишалось у коробці ще три штуки, — згадав Шалго. — Мабуть, сьогодні докурю їх.
Казимир засміявся.
— І нахаба ж ти, — вирвалось у Лізи.
— Ну, чого це я нахаба? Просто полюбляю кубинські сигари. Це моя слабість, нічого не вдієш. Я теж не позбавлений вад.
— Я приготую каву, — сказала Ліза і вийшла з кімнати.
Шалго з любов'ю провів її поглядом.
— Немає кращої дружини в світі!
— Дивись не розридайся від щастя, — зіронізував Таборі. — Хоч, правда, тепер мене вже й це не здивує.
Шалго підняв чарку до сонця.
— Навіщо ридати! Ще б чого! Краще хильнемо за упокій Меннела. Щоб земля була йому пухом…
— На добраніч, — глузливо додав Казимир. — Амінь! Шалго допив свій коньяк і гепнувся в крісло.
— Помовч, Казимире. Невже тобі байдуже, що Меннел теж має батьків? — спитав Таборі. — Невже ти їм не співчуваєш?
— Ні, дядьку Мате, — відрубав Казимир. — Ні. Подібні почуття мені ще не зрозумілі. Адже я ще ніколи не був батьком…
— А де ти був у ніч на двадцяте? — рантом спитав Шалго.
— Навіщо вам про це знати? — з подивом глянув Казимир у кругле обличчя старого.
— Балінт питав про це в мене. А я тільки тепер згадав.
— Чому ж він сам не спитає мене про це?
— І справді, чому? От бачиш, у цьому ти маєш рацію. Казимир нервово закурив.
— Що це на Балінта напало? Чого йому від мене треба?
— Така в нього служба, — відповів Таборі. — Не забувай, що сталося вбивство. За таких обставин прийнято з'ясовувати алібі кожного. Чи вірно кажу, Оскаре?
Шалго присунув до себе попільницю.
— Цілком вірно, Мате, — погодився товстун. — Алібі — це дуже важливо. Особливо зараз.