Жінка не озирнулася, їй не хотілося бачити Губера.
— Так, — відповіла вона. — Але він не послухався. «Я мушу обернутися, глянути йому в вічі. Якщо він помітить, що я боюся — всьому край», — промайнуло в її думках. Поволі повернулася, підійшла до столу й сіла в крісло так, щоби бачити вхідні двері.
Губер запалив сигару. Тепер він їй здавався самовпевненим.
— Отже, якщо я не послухаюсь твоєї поради, мене теж буде вбито? — холодно промовив Губер.
— Не перекручуй моїх слів.
— А я не перекручую, — Він наблизився до жінки, потім подумав і сів на диван. — Хто вбив Віктора? І чому? — запитав.
Жінка нервово крутила на пальці перстень з коштовним камінцем. Обличчя її було якесь дивно бліде.
— Якби я навіть знала, все одно не сказала б тобі.
— Мені ти можеш сказати.
— Нікому б не сказала.
— Шалго підозріває тебе, а Кара — твого сина.
— Шалго ідіот. А з полковником я не знаюсь. — Вона глянула в спокійне обличчя Губера. — Не розумію, на якій підставі Шалго може мене підозрівати?
— Пам'ятаєш, тобі зробилося погано, коли ти побачила мене. З твого боку це була необережність, — сказав Губер, але в його голосі не відчувалося докору. — Підозрілим здалося йому і те, що ти кілька днів уникала зустрічі зі мною.
— Ти ж сам попередив, щоб я поменше попадалася на очі, — відповіла жінка.
— Але не настільки, — з іронією промовив Губер. — Відверто кажучи, мені здалося, що ти зраділа моєму попередженню, бо мала причину кілька днів не виходити зі своєї кімнати.
— І потім ти попередив мене, що в будинку встановлено апаратуру для підслуховування.
— Я не казав, що в будинку. Не перекручуй. Я казав — у цій кімнаті встановлено апаратуру. Після того я кілька годин блукав по набережній, могла б прийти туди. Тричі їздив у Фюред. Ти ж знала, що я піду на кладовище.
Бланка мовчала. Нервово граючись із перснем, вона прислухалася до найменшого шуму і злякано озиралась то на терасу, то на двері.
— Ти впевнений, що цієї апаратури тут уже немає?
— Абсолютно! Так само, як і в тому, що ціаністий калій смертельний.
— То й не дивно: в цьому домі неважко знайти отруту. Останнім часом я постійно ношу її з собою.
— Навіщо? — насмішкувато спитав Губер. — Ти все одно не приймеш отруту. Хіба що підсиплеш комусь. Принаймні спробуєш підсипати.
— Боїшся, що отрую тебе? — запитала жінка і, не чекаючи на відповідь, додала: — Не бійся!
— А я й не боюся. А втім, не забудь: якби зі мною щось трапилось, тебе одразу арештували б. Адже Шалго тебе підозрює. — І він запитально глянув на жінку. — Цілком можливо, що не без підстави.
— Не я вбила Віктора Меннела, — заперечила Бланка. — Хтось випередив мене.
— Отже, ти мала намір його вбити?!
Жінка уважно розглядала візерунки на скатертині.
— Мабуть. Коли він сказав мені про те божевілля, я дійсно ладна була його вбити. Жодної хвилини не вагалася. Тієї ж ночі пішла в кабінет Мате і приготувала дозу ціаністого калію. А наступного ранку поїхала у Фюред і під час сповіді розповіла священикові про свій намір. Бідолаха мало не знепритомнів. Правда, я прізвища не назвала, не сказала й про те, за що я хочу вбити людину. Просто просила відпустити гріх, якого ще не вчинила. Він, звичайно, відмовився. Ось і все. Тепер ти все знаєш.
Губер здогадувався, чому Бланка так докладно розповіла йому про свій намір убити Меннела. Не тому, що їй хотілося вилити душу, ні. Давала йому зрозуміти, наскільки вона рішуча, що не зупиниться навіть перед убивством, колії це буде потрібно. Він струсив попіл з сигари і спокійно промовив:
— Перед моїм від'їздом ми ще про це поговоримо. — Губер гадав, що Бланка протестуватиме, але жінка вдала, ніби й не чула.
— Коли ти їдеш?
— Сподіваюся, сьогодні увечері або завтра вранці.
— І ми більше ніколи не зустрінемося?
— Ніколи. Ти сама просила про це.
— Так… І ти даси мені спокій?
— Я дав слово честі.
— Але ж…
— Не віриш мені?
— Я й сама собі вже не вірю, — вирвалося у жінки.
Губер спохмурнів. Якщо вже й Бланка не вірить йому, то всі його намагання марні. Що в такому разі казати про Шалго? Його, звичайно, можна зрозуміти. А от недовір'я Бланки — це вже зовсім інше.
— Ти якась дивна, — замислено вимовив. — Я видав міліції дванадцять агентів. Найспритніших, найдосвідченіших людей Брауна, Герцога та Єллінека. Кілька хвилин тому виказав Тібора Сюча і Беату Кюрті разом з їхніми мікроплівками. Невже ти не бачиш, що це — серйозно? Я спалив за собою всі мости, життя моє в небезпеці. Хіба це для тебе не докази? Чого тобі ще треба від мене?