— Ніно Олександрівно! Серденько! Як ви вважаєте? Це шахрайство? Це рекет? Що думає з цього приводу ваш чоловік? Чи може він зайнятися цією справою?
— Чоловік каже, що, на жаль, все можливе. Але зайнятися зараз цим він не може. І дуже зайнятий, і доказів вагомих, переконливих, поки що немає. І головне, сам «потерпілий» не скаржиться. Але той факт, що чоловік ваш ніколи на великі гроші не грав, а тут одразу «програв» таку суму, насторожує. Постарайтесь поговорити з ним лагідно і щиро. Може, його справді залякали і шантажують. Тоді обов'язково треба щось робити. Бо вони не відчепляться. Побачать, що вигоріло, і продовжать шантаж.
— Так! Так! Так! — захитала головою, погоджуючись, Маріанна Сергіївна. — Спасибі вам, голубонько. Я обов'язково поговорю.
Але щирої лагідної розмови не вийшло.
Коли Маріанна Сергіївна, прийшовши ввечері, розбудила, як завжди, академіка, ніжно поцілувала його і почала голосом, яким вона говорила у найзворушливіших сценах спектаклів:
— Льолику! Коханий! Ну ти ж любиш мене! Ну, признайся, що тебе залякали, що ти не програв ті гроші… — Він так різко підхопився, наче його вдарило струмом. А коли вона розповіла про візит Ніни Олександрівни і розмову з нею, розлютився так, що аж почав кричати:
— Я ж просив, я ж просив ніякої міліції сюди не вплутувати! Ніхто мене не залякував! Ніхто мене не шантажує! Я не дозволю, щоб з мене робили дурника, посміховисько! Припини негайно всякі розслідування! Я не дозволю!
Ніколи академік Яворський так не кричав. Та ще й на свою Марі, на свою кохану Марі.
Маріанна Сергіївна гірко заплакала.
Тільки тоді Льолик схаменувся, заспокоївся і почав миритися.
Вони помирилися з умовою, що вона ніколи більше по повернеться до розмови про ті нещасні гроші.
Академік уже давно спав, а вона все ще лежала горілиць і все думала, думала, думала…
І чим більше думала, тим більше впевнювалася, що справа темна, що її чоловік щось приховує. І переживає через це. Вона дуже добре його знала. І відчувала — щось тут не те.
Після довгих роздумів Маріанна Сергіївна відважилася на акцію, якої не робила ніколи упродовж всього їхнього двадцятитрьохрічного подружнього життя. Вона вирішила зазирнути в його ощадну книжку.
Як уже говорилося, академік не був скупий, але був мудрий. Він добре знав, що таке жіночий характер, знав, як важко втриматися жінці, коли хочеться щось купити. Тому не спокушав свою дружину можливістю витрачати всі наявні гроші. Він видавав їй стільки, скільки вона просила, але доступу до ощадної книжки вона не мала.
Маріанна Сергіївна встала з ліжка і, мліючи від хвилювання, пішла до кабінету. Підійшла до письмового столу, ввімкнула настільну лампу, витягла одну шухляду, другу, третю… Серце її шалено стукотіло в грудях. Ощадної книжки не було. Вона навіть не знала, де її шукати.
На спинці стільця висів його піджак.
Відчуваючи себе шпигункою, злодійкою, вона сунула руку в кишеню, витягла бумажник, розгорнула. О! Є!
Підійшла до лампи, схилилася, розглядаючи. І не повірила своїм очам.
Кілька днів тому з рахунку було знято сорок тисяч. Не двадцять, а сорок. Удвічі більше! Майже все, що було…
Маріанна Сергіївна проплакала всю ніч.
Що робити?
Він не простить, як дізнається, що вона лазила по кишенях. Отже, вона не може йому нічого сказати. І разом з тим тепер було абсолютно ясно — це не картярський борг, не програш.
Вона була у відчаї.
Розділ VIII
Домовилися так — Женя дзвонить член-кору Стародубу, Вітасик — доктору наук Помазану. Номери телефонів дізналися по 09.
З «кореспондентшою» вирішили не розмовляти. Але трубку як на те знімала весь час саме вона.
Помазанів телефон взагалі мовчав. Тільки десь годині о сьомій, коли Вітасик уже без всякої надії востаннє набрав номер, в трубці несподівано клацнуло, монета провалилася, і бадьорий голос промовив:
— Алло!
Вітасик так розгубився, що забув усі зарані продумані слова і не міг нічого сказати.
— Алло! Я вас слухаю! — повторив голос.
— Відповів, — прошепотів розгублено Вітасик Жені, прикривши трубку рукою.
— Ну що ж ти? Давай!.. Доктор наук Помазан! Вас турбують за дорученням агента «СД», — гаряче зашепотів, підказуючи, Женя.
— Доктор наук Помазан? — тремтячим голосом спитав у трубку Вітасик.
— Так-так. Я вас слухаю.
— Вас турбують за дорученням агента «СД»… — одним духом випалив Вітасик і замовк.
На тому кінці дроту теж якусь хвилю мовчали, а потім той самий бадьорий голос швидко заговорив: