І порода того дерева була якась невизначена. Начебто липа, проте листя надто велике і форми не такої.
Одне слово, таємниче, загадкове дерево.
Я його боявся і разом з тим мене вабило, тягло до нього.
І от нарешті цієї весни, після Травневих свят, одного дня я раптом відчув наче якийсь поштовх — наказ сумління. Або я переламаю себе, не лише підійду, а й залізу на те дерево, або я навіки буду себе зневажати, як боягуза і нікчему. І я поїхав у Гостролуччя.
Ліс зустрів мене лагідно і привітно.
Був ясний, прозорий сонячний день.
Я бадьоро крокував, наспівуючи пісеньку з мультфільму про Вінні-Пуха. Настрій у мене був весело-рішучий. Хоч би там що — залізу на те сердите дерево!
Та чим ближче підходив я до нього, тим більший страх опановував мене… Але я вирішив не здаватися.
Я підійшов до дерева і почав дряпатися на нього. Мені здалося, що воно пручається, відштовхує мене. Але я все ліз і ліз. Крона була густа, крізь гілля важко було продиратися.
І раптом я відчув, що віти обхопили мене. Обхопили і не пускають. Я спробував вирватися, але не зміг.
І тут… Ви, звичайно, можете не вірити, та я вам клянусь, що кажу правду. Дерево заговорило.
Я зараз уже не можу згадати — чи я чув голос, чи у моїй свідомості з'явилися нечутні слова. Але я з абсолютною певністю стверджую, що то були не галюцинації, не підсвідомі результати діяльності мого мозку, а чужий сторонній голос. Він говорив:
«Ти впертий і не боязкий. Але свою наполегливість тобі треба спрямувати в інший бік».
— В який? — спитав я вголос.
«Щоб спробувати врятувати людство».
— Що я можу зробити для цього? — спитав я.
«Боротися», — була відповідь.
— З ким? З чим?
«З некомпетентністю й самовпевненістю вчених. Ви довели людство до прірви, ви й рятуйте. Розплачуйтесь…»
На цьому телепатичний контакт з невідомим розумом враз перервався. Віти несподівано одпустили, немовби навіть одштовхнули мене, я втратив опору, зірвався і полетів униз. Добре, що земля під деревом була встелена товстим шаром зотлілого листя, і я не покалічився.
Я повертався з лісу, як очманілий. Що це було? Хто говорив зі мною? Дерево? Але ж це безглуздя!.. А втім, чому таке вже безглуздя? Що ми знаємо про безконечний незбагненний світ наш?
Майже нічого.
Хіба не можливі навіть на нашій планеті якісь розумні істоти, приховані від нас багатомірністю простору, мешканці світу, паралельного нашому, який не сприймається нашим зором, нашими органами чуттів?
У той день просто з лісу я поїхав не додому, я поїхав до свого друга Севи Стародуба, до шановного Всеволода Казимировича. Півночі сиділи ми з ним і радилися. Він одразу повірив у реальність того, що відбулося зі мною.
То була ніч переоцінки всіх наших цінностей.
От я! На що я витратив свої сили, час, своє життя?
На роботу над БВК — білково-вітамінним концентратом. Здавалося, що це дасть величезний економічний результат. Домішки для корму худобі! Набудували заводів, витратили мільярди карбованців. А потім з'ясувалося, що ті заводи приносять шкоду людині, виробляють страшний алерген, небезпечний для здоров'я.
А що дав Чорнобиль?! А вся діяльність індустрій, що забруднює навколишнє середовище?