Пелена пітьми нависла над планетою. В кільці рятунку, в лавах бійців розуму, поруч із живими, поруч із тими, хто нині йде по Землі — невмирущий дух минулих героїв та вождів — від Піфагора до Вівекананди, від Будди — до Ціолковсікого, від Спартака — до Махатми Ганді, від Платона — Шевченка, від Гіпатії — до Лесі Українки. Хто зупинить таку непереможну рать, хто зламає потугу народів у їхньому прагненні до осмисленого гармонійного, людяного, суверенного життя?
Згадаймо про те, що останнє вітання Миколи Реріха було надіслане Україні — одній із сестер нашого великого Братерства, згадаймо з вдячністю його батьківське напуття прийдешнім воїнам Культури: “Не спи, дерзай, візьми суджену долю свою. Не владним, не багатим, не злобним, а Іванові Стотисячному, предковічному героєві народних легенд і казок, заповідана та доля”.