- наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживання сільського населення, розширення їх мережі;
- запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах;
— широкого використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших комунікацій;
— збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції;
- відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу і взуття, побутової техніки тощо.
§ 4. Організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців необхідних професій для агропромислового комплексу
Вихідною ланкою розвитку соціальної сфери села, його відродження й розбудови є організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців необхідних професій для АПК. Відомо, що аграрна та земельна реформа належать до визначальних у державотворенні України, гарантуванні її продовольчої безпеки, а тому роль надійного кадрового забезпечення висококваліфікованими фахівцями сільського господарства переоцінити неможливо. Очевидним є також те, що відсутність належної правової бази щодо кадрового забезпечення висококваліфікованими фахівцями сільськогосподарського виробництва негативно впливає на цей процес. Проте не можна сказати, що ця проблема взагалі законодавством не врегульована.
Так, тим же Законом «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» (ст. 22) регламентовано, що до всіх вищих навчальних закладів (університетів, інститутів), коледжів, технікумів і т. ін. встановлюється квота прийому сільської молоді, яка є обов'язковою до виконання. Порядок і умови квотування встановлюються Урядом.
Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої і соціальної сфери села в державних навчальних закладах здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів, а також на підставі договорів про оплату навчання між навчальними закладами та підприємствами, організаціями.
Цим же Законом передбачений порядок перепідготовки і підвищення кваліфікації працівниками сільського господарства. Зокрема, передбачається, що перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів є обов'язковими і проводяться періодично в строки, визначені державними органами.
Виходячи з позицій вищевказаного Закону, з метою подальшого розвитку його положень і втілення в життя Президент України в ст. 1 Указу «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» передбачає пріоритетність запровадження нових форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців для виробництва та соціальної сфери села, створення належної матеріально-технічної бази для навчальних закладів, які готують таких фахівців, а також розробку і реалізацію сучасних програм перепідготовки та професійного навчання незайнятого населення.
Розділ IX.
Договірні відносини в сільському господарстві
§ 1. Договір — основна форма регулювання товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі
У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних зв'язків між учасниками АПК набуває особливої актуальності. Договір в АПК — природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням.
Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами.
Договірну правосуб'єктність підприємств визначають як закони України, інші нормативно-правові акти, так і статути підприємств, у яких обов'язково передбачаються завдання, предмет і види господарської діяльності, а також правомочності щодо укладення договорів.
Договірні зобов'язання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на такі види:
- по реалізації продукції, вирощеної аграрними товаровиробниками;
— по матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарських підприємств;