§ 4. Права та обов'язки сільськогосподарських підприємств по розвитку особистих селянських господарств
Враховуючи підвищення ролі особистих селянських господарств громадян у формуванні державних ресурсів сільськогосподарської продукції і сировини та забезпеченні населення продуктами харчування Кабінет Міністрів України постановою від 31 травня 1995 року «Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств» створює рівні умови для розвитку приватного і громадського секторів виробництва.
Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено (ст. 28), що кооперативи (об'єднання) мають право надавати послуги за цінами і матеріалами, що встановлюються на договірних засадах, для членів кооперативу та інших осіб. Зрозуміло, що таке положення стосується як членів кооперативу, так і інших громадян, які ведуть особисті господарства. Ця норма загального характеру повинна знайти своє вираження в більш конкретній і змістовній формі в положеннях статуту і правилах внутрішнього розпорядку конкретного сільськогосподарського кооперативу.
Слід зауважити, що згадані в цих локальних нормативних актах умови надання допомоги в розвитку особистих селянських господарств закріплені як право, а не обов'язок для сільськогосподарських кооперативів. Ці та інші сільськогосподарські підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства, приватно-орендні підприємства, державні сільськогосподарські підприємства) надають допомогу в обробітку земельних ділянок, у забезпеченні їх добривами, засобами захисту рослин, насінням, кормами, зерном, садівним матеріалом, у придбанні молодняка худоби та птиці, в аграрному і зооветеринарному обслуговуванні і, що важливо, в реалізації виробленої продукції та в її переробці тощо.
З метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності і підтримки розвитку особистих селянських господарств вийшли укази Президента України від З грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», від 12 квітня 2000 року «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» та від 20 грудня 2000 року «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села». Реалізація положень цих указів Президента України дозволить здійснити всебічну підтримку розвитку особистих селянських господарств як форми самозайнятості сільського населення і сприятиме перетворенню їх на господарства товарного типу.
Розділ XVI.
Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
§ 1. Основні напрямки земельної реформи в сільському господарстві
Земельна реформа є чи не найважливішою складовою економічної реформи, що здійснюється в Україні.
Метою земельної реформи є реформування існуючих земельних відносин на основі вільного вибору форм і методів господарювання, високоефективного та екологічно безпечного використання сільськогосподарських угідь, охорони й відтворення родючості ґрунтів, вирішення на цій основі продовольчої проблеми і створення конкурентоздатного агропромислового комплексу.
З 15 березня 1991 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу»всі землі України проголошені об'єктом земельної реформи.
Вона розрахована на порівняно тривалий час, але цей процес уповільнювався відсутністю законодавчого підґрунтя. Земельний кодекс України, прийнятий у 1991 році, не був підготовлений до чинного правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з власністю на землю. Внаслідок цього відсутність належного правового регулювання вела до неузгодженості в управлінні земельними ресурсами, зниження економічної ефективності їх використання, негативно позначалася на охороні землі.
Прийнятий 25 жовтня 2001 року новий Земельний кодекс України направлений на більш ефективне використання земельно-ресурсного потенціалу країни шляхом включення землі в економічний обіг, на удосконалення системи державних гарантій. Він є документом ринкового спрямування, орієнтованим на забезпечення цивілізованих земельних відносин, які відповідають сподіванням народу.