Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначається, виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.
Розміри земельного паю обчислюються комісіями, що створюються в підприємствах, кооперативах, товариствах із числа їх робітників і затверджуються райдержадміністрацією, яка і видає громадянам сертифікати на земельний пай.
У разі виходу власника земельного паю із підприємства, кооперативу, товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Згідно з наведеним Указом Президента стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року «Про стан реформування земельних відносин», наказом голови Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48 затверджені 4 червня 1996 року «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій».
Відповідно до вказаних Рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)». Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористування відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації.
Складанню Схем передують різного роду підготовчі роботи, в процесі яких вивчається громадська думка щодо черговості паювання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх використання, особливо тих, де виділення окремих часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності їх використання (меліоративні землі, масиви багаторічних насаджень, спеціалізованих сівозмін), та визначаються площі угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі у зв'язку з можливим при цьому надмірним подрібненням.
На Схемі виокремлюються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні паї без обмежень у часі, а також земельні масиви, які поділяються на земельні паї після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу.
Крім того визначаються:
1) земельні ділянки, що поділяються одночасно, без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувальні угіддя, сади, виноградники);
2) земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватися сумісно (законсервовані угіддя, невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).
Крім того, Рекомендації пропонують, з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні паї в натурі, визначати площі, які необхідні для створення системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насаджень будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і т. ін.
Наведене свідчить про те, що розміри сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню, можуть суттєво скорочуватися, що призведе, звичайно, і до зменшення розмірів земельних паїв громадян.
Встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі має відбуватися з участю громадянина, якому передається земельна ділянка, представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок.
Після визначення меж у натурі має складатися акт передачі земельної ділянки.
§ 5. Підстави, порядок виникнення та припинення права власності та права користування земельними ділянками
Надання земельних ділянок у приватну власність і постійне користування громадянам та юридичним особам здійснюється із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом.
Підставами набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами є передача земельних ділянок у власність або надання їх у користування.