Тим часом весь обгороджений простір коло північного входу на арену заповнила юрба лицарів, що виявили бажання взяти участь у змаганні з призвідниками.
Нарешті ворота відчинили, і п'ять лицарів, обраних за жеребом, повільно виїхали на арену: один спереду, решта за ним попарно. Усі вони були чудово озброєні.
Бійці виїхали на арену, стримуючи гарячих коней і примушуючи їх повільно виступати, аби похвалитися красою їхньої ходи і власною спритністю та грацією. На очах у глядачів п'ятеро лицарів проїхали арену, піднялися на пагорок, де стояли намети призвідників, роз'їхалися в різні сторони, і кожен злегка тикнув тупим кінцем списа щит того, з ким бажав битися. Повідомивши про свої відносно мирні наміри, лицарі від'їхали до іншого кінця арени і вишикувалися в ряд. Тоді призвідники вийшли зі своїх наметів, сіли на коней і на чолі з Бріаном де Буагільбером, спустившися з пагорба, також стали в ряд, кожен проти того лицаря, що торкнувся його щита.
Залунали труби й ріжки, і супротивники помчалися один на одного. Бій тривав недовго: військова вправність і бойове щастя призвідників були такі, що супротивники Буагільбера, Мальвуазена і Фрон де Бефа одразу попадали з коней на землю. Супротивник Гранменіля, замість того, щоб направити спис у шолом чи у щит ворога, переломив його об тулуб лицаря, що вважалося ганебнішим, ніж упасти з коня: останнє можна було пояснити випадковістю, тоді як перше доводило неспритність і навіть невміння володіти зброєю. Один лише п'ятий лицар підтримав честь своєї партії: він схопився з іоаннітом, обоє переломили списи і розійшлись, причому жоден з них не домігся переваги.
Слідом за першою друга і третя партії лицарів виїжджали на арену випробувати своє бойове щастя. Однак перемога лишалася на боці призвідників. У четверту чергу виїхали лише три лицарі; вони обійшли щити Буагільбера і Фрон де Бефа і викликали на бій трьох інших — тих, які виявили меншу спритність і силу. Але така обережність була марною. Призвідники, як і раніше, мали повний успіх. Один з їхніх супротивників вилетів із сідла, а два інших схибили, тобто зазнали поразки через невдале застосування прийому бою — удару списом.
Після четвертого змагання настала досить тривала перерва. Як видно, бажаючих стати до бою не знаходилось. Серед глядачів почалося ремство; річ у тім, що Мальвуазена і Фрон де Бефа народ не любив за їхню жорстокість, а інших, крім Гранменіля, тому, що вони були чужинці. Нікого так не засмутили наслідки турніру, як Седрика Сакса, котрий у кожнім успіху норманських лицарів бачив нову образу для честі Англії.
Нарешті, після того як сарацинські музиканти ще раз зіграли тривалий марш, на північному кінці арени з-за огорожі почувся звук єдиної труби, який означав виклик. Усі погляди звернулися в той бік, щоб подивитися, хто цей новий лицар, що сповіщав про своє прибуття. Ворота поквапом відчинили, і він в'їхав на арену.
Наскільки можна судити про людину, заковану в бойовий обладунок, новий боєць був трохи вище середнього зросту і, здавалося, радше тендітної, ніж міцної статури. На ньому був сталевий панцир із багатою золотою насічкою; девіз на його щиті зображував молодий дуб, вирваний з коренем; під ним був напис іспанською мовою: «Desdichado», що означає «Позбавлений спадку», їхав він на чудовому вороному коні. Проїжджаючи уздовж галерей, лицар граціозним рухом схилив списа, вітаючи принца і дам. Спритність, з якою він управляв конем, і юнацька грація його рухів відразу прихилили до нього серця більшості глядачів.
Лицар піднявся на пагорок і, на подив усіх глядачів, наблизившись до середнього намету, з такою силою вдарив гострим кінцем свого списа у щит Бріана де Буагільбера, що почувся протяжливий брязкіт. Усі були вкрай здивовані такою сміливістю, але більше за всіх здивувався сам грізний лицар, діставши виклик на смертний бій. Анітрохи не очікуючи такого рішучого виклику, він у невимушеній позі стояв у ту мить біля входу до свого намету.
— Чи були ви сьогодні на сповіді, братику? — сказав він. — Чи сходили на обідню, що так відчайдушно важите своїм життям?
— Я краще за тебе приготувався до смерті, — відповідав лицар Позбавлений Спадку, який під цим іменням і був занесений до списку учасників турніру.
— То йди, ставай на своє місце на арені, — сказав де Буагільбер, — та подивися на сонце востаннє: нинішнього ж вечора ти заснеш у раю.
— Дякую за попередження, — відповідав лицар Позбавлений Спадку. — Прийми ж і від мене добру пораду: сідай на свіжого коня і бери нового списа: клянуся честю, вони тобі знадобляться.