Як не прикро було де Буагільберу вислухувати поради свого супротивника, проте він в усьому пішов за ними: його честь залежала від результату майбутньої боротьби, і тому він не міг зневажити нічим, що сприяло б успіху. Він наказав подати собі свіжого коня, сильного і баского, вибрав новий, міцний спис, побоюючись, що ратище старого не таке вже надійне після попередніх боїв, і змінив ушкоджений щит. На новому щиті де Буагільбера зображений був ворон, що летить, тримаючи в пазурах череп, а під ним напис: «Бережися ворона».
Коли обидва супротивники, що вирішили битися на смерть, стали один проти одного на протилежних кінцях арени, тривожне очікування глядачів сягнуло вищої межі. Мало хто думав, що змагання може завершитися благополучно для лицаря Позбавленого Спадку, але його відвага й сміливість привернули до нього більшість глядачів.
Як тільки труби подали сигнал, супротивники зі швидкістю блискавки ринулися на середину арени і зіткнулися з силою громового удару. Їхні списи розлетілися уламками по самі рукояті, і якусь мить здавалось, ніби обидва лицарі впали, бо коні під ними знялися дибки і позадкували. Однак умілі вершники впоралися з конями, пустивши в хід і шпори, і вудила. Якусь мить вони дивились один на одного просто в очі; здавалось, їхні погляди кидають вогнем крізь забрала шоломів; потім, повернувши коней, бійці поїхали кожен у свій бік і біля воріт отримали із рук своїх зброєносців нові списи.
Давши коням і вершникам кілька хвилин відпочити, принц Джон подав знак сурмачам грати сигнал до бою. Знову суперники помчали на середину арени і зіткнулися з такою самою швидкістю, такою ж силою і спритністю, але не з рівним успіхом, як доти.
Цього разу тамплієр цілив у саму середину щита свого суперника і вдарив так влучно і сильно, що спис розлетівся вщент, а лицар похитнувся в сідлі. У свою чергу, лицар Позбавлений Спадку, який спочатку також цілив у щит Буагільбера, в останню мить змінив напрям списа і вдарив по шолому супротивника. Це було набагато важче, але в разі успіху удар був майже невідпорний. Так воно і сталося, удар прийшовся по забралу, а вістря списа зачепило перехват його сталевої решітки. Однак тамплієр і тут не втратив самовладання і підтримав свою славу. Якби попруга його сідла випадково не лопнула, можливо, він і не упав би. Але вийшло так, що сідло, кінь і вершник звалилися на землю і сховалися у стовпі пилюки.
Виплутатись із стремен, вилізти з-під упалого коня і підхопитися на рівні ноги було для тамплієра справою однієї хвилини. Не тямлячи себе від люті, яку ще збільшували голосні радісні вигуки глядачів, що вітали його падіння, він вийняв із піхов меча і замахнувся ним на свого переможця. Лицар Позбавлений Спадку зіскочив з коня і також звів меча. Але маршали підскакали до бійців і нагадали їм, що за законами турніру вони не мають права починати подібний двобій.
— Ми ще зустрінемось, — сказав тамплієр, гнівно позирнувши на свого супротивника, — і там, де нам ніхто не завадить.
— Якщо не зустрінемось, у тім буду не я винний, — відповідав лицар Позбавлений Спадку. — Пішим чи на коні, списом, сокирою чи мечем — я завжди готовий битися з тобою.
Вони б, мабуть, ще довго обмінювалися гнівними словами, коли б маршали, схрестивши списи, не примусили їх розійтись. Лицар Позбавлений Спадку повернувся на своє колишнє місце, а Бріан де Буагільбер — до свого намету, де провів решту дня в гніві й розпачі.
Не сходячи з коня, переможець зажадав кубок вина і, відстебнувши нижню частину забрала, проголосив, що п'є «за здоров'я всіх чесних англійських сердець і на погибель іноземним тиранам». Потім він наказав своєму сурмачеві просурмити виклик призвідникам і попросив герольда передати їм, що готовий битися з кожним із них у тому порядку, який вони самі встановлять.
Першим виїхав на арену Фрои де Беф, величезний богатир, у чорній броні і з білим щитом, на якому була намальована чорна бичача голова, зображення якої наполовину стерлося в численних боях, із хвалькуватим девізом: «Начувайся, ось я». Над цим супротивником лицар Позбавлений Спадку здобув легку, але рішучу перемогу: в обох лицарів списи переломились, а Фрон де Беф утратив стремено, і судді вирішили, що він програв.
Третій бій незнайомця відбувся з сером Філіппом де Мальвуазеном і був настільки ж успішним: він із такою силою вдарив списом по шолому барона, що зав'язки лопнули, шолом звалився, і тільки завдяки цьому сам Мальвуазен не упав з коня, але був оголошений переможеним.
Четвертий бій був із Гранменілем. У цьому двобої лицар Позбавлений Спадку виявив стільки ж люб'язності, скільки дотепер виявляв мужності й спритності. У Гранменіля кінь був молодий і надто гарячий, під час бою він так шарахнувся вбік, що вершник не міг влучити в ціль, супротивник же його, замість того, щоб скористатися такою перевагою, підняв списа вгору і проїхав мимо. Слідом за тим він повернувся на своє місце в кінці арени і через герольда запропонував Гранменілеві ще раз помірятися силами. Але той відмовився, визнавши себе переможеним не тільки вправністю, а й люб'язністю свого суперника.