— Від вашого хазяїна я не приймаю ні обладунку, ні викупу. Скажіть йому, що наша суперечка не закінчена. Він сам викликав мене на смертний бій, і я цього не забуду. Нехай знає, що я ставлюся до нього не так, як до його товаришів, з котрими мені приємно обмінюватися люб'язностями: я вважаю його своїм смертельним ворогом.
— Мій пан, — відповідав Болдуїн, — уміє на презирство відповідати презирством, за удари платити ударами, а за люб'язність — люб'язністю. Якщо ви не хочете прийняти від нього хоча б частину викупу, я мушу залишити тут його зброю і коня. Я певен, що він ніколи не принизиться до того, щоб знову сісти на цього коня чи надягти цей обладунок.
— Чудово сказано, добрий зброєносцю! — сказав лицар Позбавлений Спадку. — Ваша мова виказує сміливість і запальність, що личать тому, хто відповідає за відсутнього хазяїна. І все-таки не залишайте мені ні коня, ні зброї і поверніть їх хазяїнові. А якщо він не побажає прийняти їх назад, візьміть їх собі, друже мій, і володійте ними самі. Оскільки я маю право ними розпоряджатись, охоче дарую їх вам.
Болдуїн низько вклонився і пішов разом з іншими, а лицар Позбавлений Спадку повернувся до намету.
— Дотепер, Гурте, — сказав він своєму служителю, — честь англійського лицарства не підупала в моїх руках.
— А я, — підхопив Гурт, — для саксонського свинопаса непогано зіграв роль норманського зброєносця.
— Це так, — відповідав лицар Позбавлений Спадку. — Але я весь час хвилювався, як би твоя незграбна постать це видала тебе.
Потім він звелів Гуртові віднести отриманий від зброєносців переможених лицарів мішок із золотом до міста Ашбі і, розшукавши там єврея Ісаака з Йорка, віддати йому скільки треба за взяті в борг коня та обладунок.
Гурт надто ретельно виконав наказ свого хазяїна. Він дбав про його гроші, як про свої власні, і завдяки наполегливості зброєносця єврей погодився взяти за коня й обладунок лише вісімдесят цехінів, тобто значно менше справжньої вартості. Але дочка Ісаака, прекрасна Ревека, яка була присутня при цій розмові, перестріла Гурта в сінях і дала йому гаманець із ста цехінами, наказавши віддати те, що належить, хазяїнові, а решту взяти собі.
Коли Гурт повертався назад, у яру, неподалік від містечка, його зустріли розбійники. Вони намірилися відібрати в нього золото, та, дізнавшися, кому Гурт служить, їхній ватажок вирішив відпустити вірного зброєносця з його грішми, сказавши, що, мовляв, його хазяїн, мандрівний лицар, має пройти через їхні руки без мита. Адже він схожий на них: так само бідний і знедолений, як вони, так само добуває собі хліб насущний гострим мечем. А головне, побив їхніх заклятих ворогів — Фрон де Бефа та Мальвуазена й оголосив ворожнечу не на життя, а на смерть Бріану де Буагільберу. Ватажок наказав двом розбійникам найкоротшим шляхом провести Гурта до місця турніру, суворо попередивши його, щоб не намагався дізнаватися, хто вони такі.
Діставшись після цих пригод до намету хазяїна, Гурт усе йому розповів. Лицар Позбавлений Спадку був здивований щедрістю Ревеки не менш, ніж великодушністю розбійників. Утім, він недовго міркував про всі ці дивні події, бо хотів швидше лягти спати. Йому було конче потрібно як слід відпочити, аби набратися сил для завтрашнього змагання.
РОЗДІЛ X
Настав безхмарний чудовий ранок. Сонце тільки-но з'явилося на обрії, і найбільші гультяї або найревніші з глядачів уже потяглися з різних боків зеленого лугу до арени, прагнучи зайняти зручні місця. Слідом за ними з'явилися маршали зі своїми прислужниками та герольди. Вони мали скласти списки учасників загального турніру; кожен лицар повинен був указати, на чиєму боці він збирається виступати. Подібна обережність мала на меті забезпечити рівномірний розподіл бійців і запобігти чисельній перевазі тієї чи іншої партії.
Відповідно до звичаїв турнірів, лицар Позбавлений Спадку був визнаний главою першої партії, Бріан де Буагільбер, як кращий після нього боєць попереднього дня, — главою другої. До нього приєдналися, звичайно, усі призвідники турніру, за винятком Ральфа де Віпонта, який ще не одужав після свого падіння. З обох боків не бракувало доблесних і знатних лицарів.
До десятої години ранку все поле навколо арени заповнили вершники, вершниці та пішоходи, що поспішали на турнір. Незабаром заграли сурми, сповіщаючи про прибуття принца Джона та його почту, а за ними й цілої юрби лицарів. Приїхали й Седрик Сакс із леді Ровеною, але без Ательстана, котрий одягнув бойовий панцир і заявив, що стане до лав бійців. На превеликий подив Седрика, він записався до партії Бріана де Буагільбера.