Незабаром звуки труб знову зібрали глядачів, які почали було розходитись. Слідом за тим було оголошено, що принц Джон через невідкладні справи змушений відмінити завтрашнє свято. Проте йому не хотілося б відпускати добрих йоменів, не випробувавши їхньої стрілецької вправності та спритності. Тому він зволів розпорядитися, щоб призначене на завтра змагання з стрільби із луків відбулося тепер же, до заходу сонця. Найкращому стрільцеві належатиме приз: ріг у срібній оправі і шовкова перев'язь із чудовою вишивкою та медальйоном святого Губерта, заступника мисливців.
Почалися змагання стрільців, на яких особливо відзначився йомен в зеленому каптані, котрий назвався Локслі. Він не мав собі рівних з-поміж суперників і, нарешті, зробив те, що викликало загальне здивування й захоплення: влучив за сто ярдів[17] у поставлену ним самим мішень — вербову лозинку завтовшки з на ледь, та ще й розщепив її.
Узявши свій приз, Локслі відмовився від грошової винагороди, запропонованої принцом, і швидко зник серед натовпу.
РОЗДІЛ XII
Принц Джон влаштував розкішний бенкет у замку Ашбі. Запрошено було безліч гостей. Аби здобути популярність серед місцевого населення, принц запросив кілька знатних родин саксонського та датського походження, а також місцевих нетитулованих дворян. Численність зневажуваних і пригноблених саксів мала зробити їх грізною силою під час смути, що наближалась, і тому, з політичних міркувань, треба було заручитися підтримкою їхніх вождів.
У зв'язку з цим принц мав намір обійтися зі своїми гостями-саксами із незвичною для нього люб'язністю. Не було людини, яка могла б з такою готовністю, як принц Джон, підкоряти свої почуття корисливим інтересам, але його легкодумство і запальність постійно руйнували і зводили нанівець усе, що встигало завоювати його лицемірство. Треба пам'ятати про цю непослідовність, властиву принцеві Джону, аби зрозуміти його поведінку на бенкеті.
Відповідно до рішення, прийнятого ним у спокійні хвилини, принц Джон зустрів Седрика та Ательстана з вишуканою чемністю і висловив тільки жаль, а не гнів, коли Седрик вибачився, кажучи, що леді Ровена через нездужання не змогла прийняти його люб'язного запрошення. Седрик і Ательстан були в старовинному саксонському одязі. Їхні костюми, пошиті з дорогої тканини, зовсім не виглядали потворними, але за своїм кроєм вони так відрізнялися від модних убрань інших гостей, що принц і Вальдемар Фіц-Урс, побачивши саксів, ледве утримались від сміху. Однак, з погляду здорового глузду, коротка і щільно прилягаюча до тіла туніка та довгий плащ саксів були гарніші й зручніші, ніж костюм норманів, що складався з широкого довгого камзола, настільки просторого, що він більше скидався на сорочку чи каптан візника, поверх якого вдягався короткий плащ. Плащ цей не захищав ні від дощу, ні від холоду і тільки на те й годився, щоб на нього нашивали стільки дорогого хутра, мережив і самоцвітів, скільки вдавалося вмістити кравцеві.
Гості сиділи за столом, який ломився від смачних страв. Крім страв домашнього приготування, тут було чимало вишуканих, привезених із чужих країв, жирних паштетів, солодких пирогів та питльованого хліба, що подавався тільки за столом у найзнатніших осіб. На бенкеті гостям пропонували найкращі вина, як іноземні, так і місцеві.
Норманське дворянство, яке звикло до великої розкоші, любило добре попоїсти, але віддавало перевагу вишуканості, а не кількості з'їденого. Нормани вважали обжерливість та пияцтво визначальними якостями переможених саксів і взагалі нижчої породи людей. Однак принц Джон та його поплічники щодо цього самі були схильні до надмірностей. Як відомо, принц Джон і вмер тому, що об'ївся персиків, запиваючи їх молодим пивом. Але він, в усякому разі, був винятком серед своїх співвітчизників.
З лукавою поважністю, лише зрідка подаючи один одному таємничі знаки, норманські лицарі та дворяни дивилися на просту поведінку Седрика й Ательстана, які не звикли до подібних бенкетів. І поки їхні вчинки були предметом такої глузливої уваги, ці не навчені гарних манер сакси кілька разів погрішили проти умовних правил, установлених для вищого товариства. Седрик, наприклад, після миття рук обтер їх рушником, замість того, щоб обсушити, манірно помахавши ними в повітрі. Це здалося присутнім набагато смішнішим від того, що Ательстан один ум'яв величезний пиріг із найвишуканішою заморською дичиною.