Але дивовижна зовнішність супутника Еймера та його почту вразила уяву свинопаса й Вамби так, що вони не одразу зрозуміли настоятеля, коли той спитав, чи не знають вони, де можна було б зупинитися на, ночівлю. А коли зрозуміли, то не схотіли вказати правильну дорогу до дому свого хазяїна і направили подорожніх у протилежний бік.
Коли тупіт копит подорожніх завмер вдалині, Гурт сказав своєму товаришеві:
— Якщо преподобні вітці підуть за твоєю розумною порадою, навряд чи вони доїдуть сьогодні до Ротервуда.
— Так, — сказав блазень, посміхаючись. — Не такий вже я поганий лісничий, аби вказувати собакам, де залягла дичина, якщо не хочу, щоб вони її задерли.
— Це ти добре вчинив, — сказав Гурт. — Погано буде, якщо Еймер побачить леді Ровену, а ще гірше, мабуть, якщо Седрик посвариться з тим другим ченцем, що легко може статись.
Повернемось, однак, до обох вершників, що незабаром залишили рабів Седрика далеко позаду і вели між собою бесіду нормано-французькою мовою, як і всі тодішні особи вищого стану, за винятком тих небагатьох, котрі ще пишалися своїм саксонським походженням.
Дорогою абат Еймер розповів Бріану Буагільберу (саме так звали його супутника, котрий був тамплієром, тобто належав до войовничого ордену лицарів Храму), що Седрик Ротервудський, до дому якого вони їдуть, багатий, і знатний франклін[7], а його вихованка Ровена, уславлена красуня, походить із королівського саксонського роду.
Подорожуючи в темряві, вони дісталися врослого в землю хреста, на який вказали їм як на орієнтир слуги Седрика. І тут відбулася їх зустріч із незнайомцем, котрий назвався пілігримом (прочанином), що тільки-но повернувся з Палестини. Він узявся вказати їм дорогу, і невдовзі мандрівники прибули до Ротервуда — оселі Седрика, якого за прихильність до всього саксонського називали Саксом. Житло це являло собою великий незграбний будинок з кількома внутрішніми дворами та огорожами. Воно різко відрізнялося від високих, обгороджених кам'яними мурами і захищених зубчастими вежами замків, де жили норманські дворяни; згодом ці дворянські житла визначили архітектурний стиль по всій Англії.
Утім, і Ротервуд був захищений від ворогів. У ті непевні часи жоден маєток не міг обійтися без укріплень, інакше його негайно було б розграбовано і спалено. Навколо всієї садиби тягнувся глибокий рів, наповнений водою із сусідньої річки. По обидва його боки проходив подвійний частокіл із загострених колод. Із західного боку в зовнішній огорожі була брама; підйомний міст вів від неї до брами внутрішньої огорожі. Особливі виступи з боків брам давали змогу захисникам обстрілювати супротивника перехресним вогнем із луків та пращ.
Зупинившися перед брамою, тамплієр голосно й нетерпляче засурмив у ріг. Треба було квапитись, бо дощ, що так довго збирався, полив у цю мить як із відра.
РОЗДІЛ ІI
У просторому, але низенькому залі, на великому дубовому столі наготовлена була вечірня трапеза Седрика Сакса. Вся обстановка залу відрізнялася суворою саксонською простотою, якою пишався Седрик. На одному з двох крісел, призначених для господаря і господині, сидів зараз Седрик, нетерпляче очікуючи вечері.
По обличчю Седрика було видно, що він людина прямодушна, нетерпляча і запальна. Середній на зріст, з широкими плечима та довгими руками, він відрізнявся міцною статурою. Широке лице з великими блакитними очима дихало сміливістю і прямотою. У його очах блищали гордість і постійна сторожкість, бо ця людина змушена була все життя захищати свої права.
Седрик був у поганому настрої. Леді Ровена, котра їздила на вечірню до якоїсь віддаленої церкви, щойно повернулась додому і забарилась, змінюючи промоклий під дощем одяг. Про Гурта не було ні слуху ні духу. У той тривожний час можна було побоюватись, що стадо затрималось через зустріч з розбійниками чи його захопив якийсь сусідній барон, настільки впевнений у своїй силі, щоб зазіхнути на чужу власність. А оскільки основною частиною багатств саксонських поміщиків були саме численні стада свиней, то Седрик мав вагомі причини для занепокоєння. До того ж наш саксонський тан[8] сумував за улюбленим блазнем Вамбою, що своїми жартами приправляв вечірню трапезу і надавав особливого смаку вину та елю[9].
Раптом почувся голосний звук рога.
— Гей, слуги, ідіть-но до брами! — наказав Седрик. — Довідайтесь, що за звістки приніс нам цей ріг. Побачимо, які безчинства та крадіжки вчинено в моїх володіннях.