Неможливо описати той жах, який оволодів євреєм при цій звістці.
— Бог Авраама! — вигукнув Ісаак. Не підводячи сивої голови з підлоги, він склав свої зморшкуваті руки і здійняв їх угору. — О Мойсей! О блаженний Аарон! Я вже відчуваю, як вони кліщами тягнуть з мене жили.
— Підведись, Ісааку, і вислухай, що я тобі скажу, — із жалем, але не без презирства сказав пілігрим, дивлячись на його страждання. — Мені зрозумілий твій страх: принци і дворяни безжалісно розправляються з твоїми одноплеменцями, коли хочуть вибити з них гроші. Але встань, я тебе навчу, як позбутися лиха. Іди з цього дому цієї ж хвилини, поки не прокинулися слуги. Я проведу тебе таємними стежинами через ліс, що мені добре відомий, і не залишу, поки не здам з рук у руки якому-небудь барону чи поміщику, який їде на турнір; цілком імовірно, у тебе знайдуться кошти забезпечити собі його благовоління.
Як тільки в Ісаака з'явилася надія на порятунок, він став потроху підводитись, усе ще залишаючись на колінах; відкинувши назад своє довге сиве волосся і розправивши бороду, він кинув допитливий погляд на пілігрима.
При останніх словах пілігрима жах знову оволодів ним, він упав долілиць і вигукнув:
— У мене немає таких коштів, щоб забезпечити собі благовоління християнського мандрівника, навіть якщо він зажадає все, до останнього пенні.
— Заспокойся, — сказав пілігрим. — Якби ти мав усі скарби свого племені, навіщо мені кривдити тебе? У цьому одязі я зобов'язаний дотримуватись обітниці бідності, і якщо відмовлюсь від неї, то хіба що заради кольчуги та бойового коня. Утім, не думай, що я нав'язую тобі своє товариство, залишайся тут, як хочеш. Седрик Сакс може надати тобі заступництво.
— На жаль, ні! — скрикнув єврей. — Не дозволить він їхати у своєму почті. Саксонець і норман з однаковим презирством ставляться до бідного єврея. А одному проїхати володіннями Філіппа де Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа… Ні! Добрий юначе, я поїду з тобою! Ось твій ціпок… Мерщій, не барись!
— Я не барюся, — сказав пілігрим, поступаючись наполегливості свого компаньйона, — але мені треба насамперед знайти спосіб звідси вибратись. Іди за мною!
Він увійшов до сусідньої комірчини, де, як уже відомо читачеві, спав Гурт.
— Прокидайся, Гурте, — сказав пілігрим, — прокидайся швидше. Відімкни хвіртку у задній брамі і випусти нас звідси.
Не рухаючись з місця, той відповів:
— У нас так не ведеться, щоб гості їхали тайкома, та ще в таку ранню годину.
— Як би там не було, — владно сказав пілігрим, — я гадаю, що ти не відмовиш мені в цьому.
Сказавши це, він нахилився до свинопаса, який лежав, і прошепотів йому щось на вухо по-саксонеьки. Гурт миттю скочив на рівні ноги, а пілігрим, піднявши палець угору на знак того, що треба дотримуватись обережності, додав:
— Гурте, обережніше! Ти завжди був обачним. Чуєш, відімкни хвіртку. Інше скажу потім.
Гурт підкорився йому, виявивши надзвичайну моторність, а єврей пішов слідом.
— Мій мул! Де ж мій мул? — вигукнув єврей, як тільки вони вийшли з хвіртки.
— Приведи сюди його мула, — звелів пілігрим, — та й мені роздобудь теж мула, я поїду поруч, поки не виберемося з цієї місцини. Потім я поверну мула кому-небудь із почту Седрика в Ашбі. А ти сам… — пілігрим сказав щось Гуртові на вухо.
— Дуже радо все зроблю, — відповідав той і побіг виконувати доручення.
Невдовзі на протилежному боці рову з'явився Гурт із двома мулами. Мандрівники перейшли через рів по вузькому підйомному мосту. Тільки-но вони дісталися іншого берега, єврей поквапився підсунути під сідло свого мула мішечок із просмоленого синього полотна, який обережно витяг з-під хітона, бурмочучи весь час, що це «зміна білизни, тільки одна зміна білизни, більш нічого». Потім піднявся в сідло з такою моторністю й спритністю, яких не можна було очікувати в його похилому віці, і, не гаючи часу, став розправляти складки свого плаща так, щоб зовсім не видно було мішечка.
Пілігрим сів на мула не таким поспіхом і, вже вирушивши в дорогу, простягнув Гурту руку, яку той поцілував з великою пошаною.
Мандрівники квапились і їхали швидко. Пілігрим, що їхав попереду, очевидно, чудово знав усі лісові стежини і навмисне тримався манівців, тому нажаханий Ісаак не раз подумував: чи не збирається прочанин заманити його в якусь пастку.
Проте його побоювання були простимі, якщо взяти до уваги, що в ті часи не було на землі, у воді і в повітрі жодної живої істоти, мабуть, тільки за винятком летючих риб, яка б зазнавала такого безжалісного переслідування, як єврейське плем'я. Нормани, сакси, датчани, британці, як би вороже не ставилися вони один до одного, сходилися на загальному почутті ненависті до євреїв і вважали своїм прямим релігійним обов'язком усіляко принижувати їх, пригноблювати і грабувати. Королі норманської династії і знать, яка їх наслідувала, керуючись найкорисливішими мотивами, постійно пригноблювали й переслідували цей народ.