Безстрашний і великодушний Ричард мав військовий успіх, а його дар полководця й затята хоробрість були відомі всій Європі. Немало було в короля-лицаря і друзів, і ворогів, але жоден із його супротивників не наважився б заперечувати, що успіх Третього хрестового походу, коли султан Саладин, обложений в укріпленій твердині Аккон, був змушений здатися, належить Ричарду.
Тим часом, скориставшись відсутністю законного короля, владу в Англії підступно захопив його брат принц Джон, підтримуваний норманською знаттю. Почувши про це, Ричард Левове Серце негайно залишив Святу землю і вирушив на батьківщину. Одначе на півдорозі, неподалік Відня, його обманом захопив у полон найзліший ворог Англії – германський імператор Генрих VI.
На відчай своїх підданих, змучених тиранією норманської знаті, Ричард опинився у в’язниці. А тим часом у його володіннях залишилося зовсім небагато англосаксів, які змогли зберегти землі своїх батьків. Злочини баронів множилися кожного дня, принц Джон руйнував країну, а знать вимагала для себе все нових вольностей та привілеїв. Ворожнеча й ненависть між норманами-переможцями і переможеними саксами зростали.
Багряне сонце сідало за густим дубовим лісом. Де-не-де дуби перемішувалися з буком, різаком та іншими чагарниками, які росли так щільно, що, здавалося, зовсім не пропускали його косих променів. Але іноді дерева розступалися, утворюючи просіки, стежки, галявини й лабіринти, і можна було навіть почути тихий дзюркіт ручая, що біг по схилу невисокого пагорба.
По схилах пагорба ліниво блукало стадо свиней, а на вершині його влаштувалися, мирно бесідуючи, два йоркширці – судячи із зовнішності й одягу. Старший з них був плечистим бородатим чоловіком, похмурим на вигляд і дикуватим. Він був одягнений у потерту куртку хутром назовні, перетягнену широким шкіряним поясом із мідною пряжкою. За пояс було заткнуто довгий, добре загострений ніж із роговим руків’ям. Непокрита голова свинопаса з густим, скуйовдженим, кольору іржі, волоссям, була втомлено опущена до землі, а міцну шию охоплювало намертво залютоване мідне кільце, схоже на собачий ошийник, із написом саксонськими літерами: «Гурт, син Беовульфа, раб Седрика Ротервудського».
Поряд із Гуртом сидів чоловік років на десять молодший від нього. Рухливе й худорляве обличчя його виражало цікавість і клопітну нетерплячість; розмова між приятелями відбувалась англо-саксонською говіркою, якою говорив увесь простий народ, окрім норманських солдатів і людей, безпосередньо наближених до можновладців. Убрання, на вигляд схоже на одяг свинопаса, було з найкращої матерії та незвичайного крою. Малинового кольору куртка, де-не-де вкрита яскравими візерунками, а поверх неї – короткий та широкий сукняний зашмульганий плащ, підбитий яскраво-жовтою тканиною. Плащ оцей можна було перекидати з одного плеча на друге і, якщо охота, обгортати навколо тіла. На руках побрязкували срібляні браслети, а на шиї виднівся такий самий ошийник, але срібний та з написом: «Вамба, син Безмізкого, раб Седрика з Ротервуда». Худі ноги Вамби були взуті в довгоносі черевики, один з яких був червоним, а другий – жовтим, голову вкривав ковпак із дзвониками, що дзвеніли під час кожного руху, а за поясом стирчав дерев’яний бутафорський меч.
На відміну від свого похмурого приятеля, Вамба ні хвилини не міг усидіти на місці; його фізіономія домашнього блазня, то дурнувата, то лукава, навіть і тут, удалині від маєтку, немовби й далі розважала панів, які нудьгують, і вже почала дратувати свинопаса.
– Чортів виплодок! – вигукнув Гурт, здіймаючись на рівні й сурмлячи в ріг, щоб зібрати свиней, які розійшлися пасовищем у пошуках жолудів. Стадо обізвалося різноголосим хроканням, але й не подумало залишити тінисті й заболочені береги джерела. – Кляті негідні тварюки, і я разом із вами! Фангсе! Неробо! – крикнув він на кудлату вівчарку. – Нехай сам диявол виб’є тобі всі зуби, ти що тут розлігся, старий дурню, жени їх до мене!
Блазень упав на землю і зареготав.
– Вамбо, – з досадою обернувся до нього свинопас, – уставай-но, брате, допоможи мені. Виведи цих поганих свиней з болота, вони, щойно почують твої дзвіночки, миттю побіжать за тобою немов ягнята.
– Ти так вважаєш, приятелю? – Блазень навіть не поворухнувся. – Мої ніжки радять мені не лізти в бруд. Такій важливій персоні, як Вамба, не годиться каляти своє царствене вбрання. Нехай цим займається твій пес. А ще краще, Гурте, якщо ці свині, загубившись, на ранок перетворяться на норманів, нам на спільну втіху…