— Залежить, для чого він тобі знадобився, — темно-зелені очі примружилися.
— Маю передати, що ми тепер в одній групі. А наразі я лише дізналася, що він ловелас і нероба, який спить на лекціях. А це не дуже допомагає в пошуках.
— Справді? Це ж хто так вважає? Добра дівчинка Нікс?
Хоч він і вгадав, Рен вирішила промовчати. Студент хмикнув.
— То це я той ловелас, нероба і сплюх, Амон Діоніс. Приємно познайомитись. Одразу ж порада на майбутнє: не слухай усього, що говорить Нікта Ромі. Вона мене страх як любить, але боїться в цьому зізнатися навіть собі.
Рендалл машинально відрекомендувалась і зрозуміла, що втрапила у вкрай неприємну ситуацію — ще й із єдиним студентом, який поставився до неї приязно. Проте усмішка в зелених очах свідчила, що той не образився.
— Спробую зробити життя нашої групи веселим. А тепер, люба Рендалл, мені час летіти на заняття, — чорні кучері хитнулися, хлопець переліз через підвіконня. І — вистрибнув у вікно.
Рен усе ще плуталася в коридорах Академії, проте була цілковито певна, що вони зараз на третьому поверсі.
Вона вхопилася за підвіконня і перехилилася вперед, з переляком і певністю, що люди не стрибають з вікон. Люди — не стрибають.
Та чорнявець, наче нічого не трапилося, балансував трохи нижче — на кам’яному балкончику в обрамленні струнких колон.
— Що, знову цей прикол, розрахований на новеньких? — кинув хтось позаду.
— Закі, не руйнуй атмосфери! — Амон залився сміхом, поки мурашки витанцьовували по спині Рен.
Закс Нортон підійшов до вікна і шпурнув Діонісові книгу в зеленій палітурці.
— Випросив-таки! Ти ставиш!
Чорнявець граційно ухилився від, здавалося б, неминучого удару в плече, схопив фоліант лівою рукою та обурився:
— Якщо ти зіштовхнеш мене вниз томом «Історикових переказів про Стовпів», то хто виставлятиме?
— Слушно! Тоді наступного разу — плата наперед! Бо не треба було з бібліотекаркою гризтися, — Закс закинув голову і розсміявся.
Рен краєм ока стежила за рудим студентом. Примітила, що під лівим оком у нього тонка смужка шраму. А очі — з незвично червонястими райдужками — почервонілі від потрісканих капілярів: схоже, Нортон не одну ніч скнів над книгами.
Тим часом Амон помахав їм рукою та пірнув усередину.
— Це було… неочікувано, — Рен нарешті вгамувала мурашок.
— Спокійно, Савітрі, — новоспечений одногрупник сховав руки в кишені. — Діоніс любить справляти враження і знає, як це робити. А якщо він здуру переламає собі всі кістки, то їх рано чи пізно зцілять у нашому госпіталі.
Діке сприйняла новину стримано, як і Ньєрд. Лише розповіла, що постійних груп ще не формували, бо за ті півроку, які пропустила Рен, усі зосереджувалися на осмисленні свого нового становища та відході від минулого життя. Та на запитання про її власне минуле життя координаторка повідомила, що це дуже й дуже неґречно — питати таке в стінах Академії. Тож Рен залишилося послухати її й вирушити на першу практику до Діти.
— Дорогенькі, увага! — продзвеніла професорка Діта і схилила голову, оточену сонячним ореолом, у бік лісу, а тоді витримала значущу паузу, щоб усі встигли оцінити зелене плетиво гілок, яке виникло тут уранці не без її участі.
Рен уклала з собою мовчазну угоду сприймати такі речі як належне, бо що з того засвіття візьмеш? Внутрішній голос, щоправда, дошкульно допитував, чим же цей світ менш сущий, але дівчина ігнорувала його.
— Завдання просте: зайти в ліс і вийти з нього. Стежку ви оберете самі, — губи Діти блиснули усмішкою. — Усе зрозуміло і просто, так, любчики?
На останній фразі Амон пирхнув. Діта нахмурила світлі брови і знайшла хлопця поглядом:
— Ви, Діонісе, горе моє любе, можете навіть не починати — у вас недопуск!
— За що-о? — сторопів той.
— За прекрасні очі. А також за останні прогулів. Щодо інших: не смійте застосовувати унікальні навички — я дізнаюся. Енлілю, Агні, це зокрема до вас! Врешті, нічого особливого я не підготувала.
— Брехня, — шепнула Діке на вухо Рен. — Передай Ромі.
— Ромі, вони…
— Чула-чула! От же ж, ніколи не може відверто сказати, що на нас чекають ріки крові та переламані кінцівки!
— Думаєш, попереду ?
— Ага. Надто багато нещодавніх практик були мирними й нудними.
«Краще б вони такими і залишались…» — подумала Рен.