— Вони перерізали Нитки, — повідомила чорнявка, котра притулилася під уламком стіни поруч і зосереджено стирала кіптяву з лиця із гнівно настовбурченими бровами.
— Тоді нам не сягнути до тих, хто пішов уперед. — Сивоволосий, хоч і юний з вигляду хлопець похитав головою. — Навіть не дізнатися, чи вони вижили.
— Іштар мертва. Достеменно і точно. — Іще один студент наблизився до них та присів на землю. Його сполотніле обличчя почало виявляти емоції, наче проривало льодову маску.
— А що ти хотів — вона оберігала Намисто.
— І не мала там бути ! — Юнак зірвався на ноги, схопив товариша за роздерту одіж, проте, замість вимістити на ньому свою безпорадну злість, опустився навпочіпки, душачи в горлі хрип.
Чорнявка провела рукою по землі — за її пальцями тяглися попелясті доріжки.
— Якби Тріаду сформували завчасно, як це робили завжди, ми б не програли. Ми б не поставили нічого під загрозу, дотримуючись правил. Якби Ама та Герес…
— Помовч, Нут. — Сивоволосий студент виразно скосив погляд у бік дівчини в червоному, яка стояла неподалік і здавалася надто яскравою на тлі згарища.
Вона тут же озирнулася й відкарбувала:
— Герес першою посягнула на .
Гострі очі, котрі ввібрали в себе найвищу гордість, мовби кидали виклик цим руїнам, решткам вогню і далекому ворогові.
— Академії кінець, дурепо, хоч ти скільки кирпу дери, — сварливо заперечила чорнявка, котру назвали Нут. — Усе «твоє» — пішло, здиміло, зникло!
— Стіни зруйновані, так. Проте відколи це стала просто будівлею? — Дівчина в червоному випросталася, мовби внутрішня струна тягла її вгору просто за кінчик підборіддя. — Я прошу вашої допомоги — і ми піднімемось.
— А це нічого, люба Ама, що з кандидатів до Тріади більше не залишилося? — прошепотіла білявка, котра вже позбулася прута в нозі й, помітно кульгаючи, наблизилася до гурту.
— Діто, , тобі мене замало? — перекривила її та, котру назвали Ама. — Вони недосяжні зараз, але живі. Я певна цього. Тож і нам слід рухатися вперед. Як усі й хотіли: Афіна, Індра, Іштар… — Голос її здригнувся, але дівчина спромоглася додати ще одне ім’я: — І Зеусу.
«Краще б вона хоч раз визнала, що їй боляче», — подумала Діта, спираючись на здорову ногу. Але Ама в кривавому, як ніч їхнього випуску, багрянці лише мовчки стежила за зоряним небом.
— Скоро зустрінемося. — Вона всміхнулася до далеких зірок, мов чекала, що хтось вийде і скаже: «Ця ніч — лише поганий сон. Непорозуміння. Невдала вистава…»
Та цього не сталося. Тож дівчина глибоко вдихнула і відірвала погляд від неба. Попелище і кров — ось що було тепер їхньою реальністю.
— Діане, будь ласка, допоможи Діті, бо вона радше сплине кров’ю, аніж відірве хоч шматок своєї сукні, щоб перев’язати рану. — Ама спробувала надати своєму голосові наказового тону: — Нут, припини злитись на мене і спробуй знайти тих, хто вижив. Одіне, а ти знадобишся тут.
Вона дочекалася, доки всі, крім сивого студента, розійдуться, й прошепотіла:
— Адже був би радий, що ми не здаємося?
— Так, звичайно. — Ужалений цими словами, Одін відвів погляд і потер золотий перстень на правиці. Але й вмістилище сили не давало йому відчуття колишньої могуті.
Того ж дня Аматерасу но Мікамі була обрана новою директоркою ще не створеної, нової Академії і заповзялася змінити світ. Багато світів.
Частина перша. Лицар і його Хаос
Розділ 1
Поганий ранок Закса Нортона
Пора цвітіння, що вже закінчувалась, приносила звичні проблеми: пелюстки, зірвані вітром, жваво залітали до рота, вперто заліплювали окуляри та непомітно застрягали у волоссі.
Хлопець зменшив швидкість, відпустив кермо велосипеда і простягнув руку, щоб зітнути кілька гілок, вкритих біло-рожевими квітками. Йому страх як кортіло привезти сьогодні подарунок для Нікти.
І він, певна річ, не очікував, що ранковий перехожий вилетить з-за повороту, ризикуючи вгарататись об переднє колесо. Хлопець ледве встиг схопитися за кермо та різко вивернув його праворуч. Проте не втримав рівноваги й упав просто в запилюжену купу опалого цвіту, яка миттю здійнялася вгору, обсипаючи з ніг до чорнявої голови.
— Дивитися треба, куди летиш! — гаркнув він, незграбно вибираючись із-під велосипеда. Щоки вже заливали плями рум’янцю, нагадуючи, що й сам мав би за дорогою дивитися, а не квіти дерти.