— Я буду. Буду цим Серцем, — утрутилася Рен, не бажаючи залишатися осторонь у важливий момент. — Скажіть, що робити.
— Нортоне, немає часу шукати Нефтіду чи інших універсалів, у них практика далеко звідси, — відказала Діке. — Стан Зіґфріда критичний. Савітрі ж бездоганно підходить для ролі Серця. Рендалл, — координаторка повернулася до неї й незмигно подивилася, мовби шукала на лиці дівчини підтвердження, а чи справді та бездоганно підходить. — Послухай, для проникнення в чужу душу потрібна команда. Проте команда ця — химерне сплетіння. Серце має стати містком, балансом, який триматиме всіх поруч на емоційному рівні. Тож думай про щось спокійне та не нервуйся. Зможеш?
Рен зітнулася поглядами з украй спохмурнілим Заксом. О, цей, певна річ, не вірив, що вона зможе. «Вони не люди — і ніколи ними не будуть», — відлунювали в голові слова директорки. І справді — вони завиграшки говорили про якесь відривання душ, поривалися в найбільшу небезпеку і очікували від неї того самого, позираючи палючими очима, підбадьорюючи яскравими усмішками. На довгу мить Рен забаглося простягти руку та опинитися по той бік, на рівні з ними, шаленими студентами шаленої Академії, в якій вона все ще чулася чужинкою.
— Я готова, — кивнула дівчина, не зводячи з рудого одногрупника очей, і незчулася, як звідусіль наповзла темрява.
Світ репнув на шматки. Пітьма зусібіч помалу почала закручуватись у сплетіння смарагдових і фіолетових смуг, які гіпнотичною спіраллю тікали в невідомість, без початку, без кінця.
Перше, що Рен відчула, коли віднайшла себе в цій пітьмі, — шалений біль. Голову просто-таки розпирало від нестримного напливу думок і емоцій. Вона пригадала настанову Діке. Та сказати було значно легше, ніж зробити.
За мить усе те, що було «Рендалл Савітрі», розвіялося без сліду, розчинилося довкруж. Страх загубитись у плетиві двоколірного світу нівелювався поряд із чиїмось жалем. Сповивало тепло. Вгризалася самотність, обдавав холод, спалювала невисловлена пристрасть.
Усе те, що було «Рендалл Савітрі», силкувалося помислити про квітень, про каву з яблучними пляцками, про вечори зі спогляданням зірок… Проте в її спокій вривалося неозоре квіткове поле, від запахів котрого забивало дух. Угору тяглися похмурі стіни з дорогими шпалерами. Двигтіли срібні ножиці, коливалися терези. Хтось кричав «Ґайє!» Хтось простягав руки до сонця. Хтось здирав із пальців кригу, але вона лише наповзала вище і вище, вище і вище…
Дівчина з волоссям кольору неба стояла посеред поля і підставляла вітрові лице.
Дівчина з волоссям кольору міді знімала блузку через голову, вперше оголюючись.
Усе те, що було Рендалл Савітрі, конвульсивно здригнулося.
— Сконцентруйся на одній думці! — порожнеча озвалася голосом Закса Нортона.
Десь далеко прошелестів Ньєрд:
— Серце все-таки нестабільне… Обережніше.
«Ти знаєш, як перемогти!» — підбадьорливо мовив внутрішній голос.
«Я знаю, як перемогти», — погодилося все те, що було Рендалл Савітрі, і провалилось у вихор чужих спогадів, болів, радощів та сокровенних мрій…
— Знайшла-а! — за якийсь час сміх Нікти вибухнув і гротескно розрісся в страхітливий звук. Він відбивався від невидимих стін і гучнішав, гучнішав, аж доки заполонив собою все, зминаючи пітьму, як рука зминає в пориві роздратування аркуш.
Пролунав хрускіт. Щось ховалося за пітьмою. Щось було там — і воно наближалось, змішуючи кольори в одну першу, певну темність.
Хто-небудь.
Будь ласка…
«Недарма кажуть, що чужа душа — пітьма…» — вирішила темрява, котра тепер містила в собі щось від Рендалл Савітрі, щось від невідомої Ґайї та щось від дівчини з волоссям кольору неба, котра віддалік скидалася на Брюн.
Щось наближалось — і стирало межу між Рендалл Савітрі, і Ґайєю, і Брюн, і невисловленою пристрастю, і зачаєним жалем, і шпичаками криги.
Хто-небудь.
Будь ласка…
— Дякую, Заксе! — десь далеко сміялася Нікта, мовби жодна темрява її не могла торкнутися. — Дякую, Амоне! Дякую, Рен, ти трима…
Щось наближалося, зминаючи те, що було РендаллҐайяБрюнбільпристрастьхолод.
Хто-небудь.
Будь ласка.
Щось дотяглося й заговорило.
«Хто ти, Рендалл Савітрі?»
Прийди по мене.
Знайди мене.
Назви мене.
— Оце так дебют. Аматерасу нам би не пробачила, якби ми вгробили Серце.