Я дав таку обіцянку й неухильно дотримую її.
*******************************Фабрика дір і дірок****************************
Я обіцяв розповісти, що робиться в академії пана Ляпки протягом дня. Я вже докладно переповідав про наші заняття з тої миті, як ми прокидаємось, і до обіду. Описав уроки з ляпкографії та з плетіння літер, змалював кухню пана Ляпки, розказав, як ми шукаємо скарби та як я літав до собачого раю. Я використовую кожну вільну хвилину, щоб занотувати все до щоденника, а проте дійшов тільки до того моменту, коли о четвертій пан Ляпка звелів усім нам зібратися біля брами.
— Зараз,— сказав він,— я поведу вас на екскурсію до найцікавішої фабрики в світі. Там ви побачите найчудовіші пристрої та машини, там працює дванадцять тисяч майстрів і робітників. Мій приятель інженер Кіптява керує цією фабрикою. Він обіцяв поводити нас по всіх цехах, щоб ми могли ознайомитися з роботою людей і механізмів. Це буде вельми повчальна екскурсія. Вишикуйтесь по четверо — і ходімо.
Анастазі відчинив браму, й ми рушили до центру міста.
На майдані Чотирьох вітрів ми сіли у трамвай, який мав довезти нас до фабрики. Місць не вистачало, й пан Ляпка за допомогою своєї чарівної помпочки збільшив трамвай так, що всі ми влаштувалися досить зручно. Спочатку дорога вела через місто, потім звернули на набережну й виїхали на Міст-самограй. Як нам пояснив пан Ляпка, трамвай своєю вагою змусив працювати механізм під мостом, і звідти полинули дзвінкі звуки маршу олов'яних солдатиків. По тім боці ріки розкинулось мальовниче містечко. В ньому жили робітники фабрики. Саму фабрику ми побачили за поворотом, де була кінцева зупинка трамвая. Від зупинки до фабрики вів ескалатор. Почувалися ми на ньому, як на майданчику розваг: щомиті втрачали рівновагу й падали.
На ескалаторі, що біг нам назустріч, стояв інженер Кіптява. Це був довготелесий, худий, сивий чоловік із скуйовдженою чуприною і цапиною борідкою. В нього були довгі, як патики, ноги та руки, і здаля він скидався на городнє опудало.
Кіптява спритно стрибнув на наш ескалатор, щиро обняв пана Ляпку й цмокнув його в обидві щоки.
— Дозволь, любий Богуміле, познайомити тебе із двадцятьма чотирма моїми учнями,— сказав пан Ляпка.
— Ага, ак! — почувся з задньої кишені пана Ляпки Матеушів голос.
— А це мій улюблений шпак Матеуш,— додав пан Ляпка, дістаючи шпака з кишені.
Інженер Богуміл Кіптява уважно поглянув на нас, погладив Матеуша і сказав, бавлячись своєю борідкою:
— Дуже радий тебе бачити, мій Амброжи. Охоче покажу твоїм учням фабрику дір і дірок. Тільки затямте, хлопці, на фабриці не можна нічогісінько чіпати.
По цих словах він обплів своєю лівою ногою праву ногу, схрестив пальці рук і поплив на чолі всього гУрту до фабрики, яка була вже зовсім недалечко.
Фабрика мала дванадцять велетенських корпусів із прозорими стінами й скляними дахами. Ще здалека можна було розгледіти потужні машини, гомін яких чувся навкруги.
Коли ми зайшли до першого цеху, то мало не осліпли від різнобарвних іскор, що снопами летіли від привідних пасів, електричних свердел і верстатів.
Машини стояли довгими шеренгами в кілька рядів, деякі висіли на канатах, і біля кожної з них метушилися робітники в шкіряних фартухах та чорних окулярах.
Робота кипіла, гуркіт машин заглушав слова інженера Кіптяви, який силкувався щось пояснити своїм писклявим голосом.
Я збагнув тільки одне: в цьому цеху роблять дірки від ключів, дірки в носі, вухах і ще багато інших дірок меншого розміру.
Ми в захваті спостерігали, як працюють машини, й дивувалися із спритності робітників, які одним обертом свердла робили від десяти до дванадцяти чудових дірок.
Готові дірки вони складали в маленькі вагонетки, а виповнивши вагонетки, з допомогою кранів переносили їх на склад до сусіднього цеху.
Пам'ятаючи наказ інженера Кіптяви ні до чого не торкатися, ми невпинно стежили за Альфредом, який любив длубатися в носі й тепер мимохіть простягав увесь час палець, щоб покопирсатись у дірках, виготовлених на токарних верстатах.
У деяких цехах робили більші дірки: дірки на ліктях, дірки на колінах, навіть дірки в небі. Ці дірки були просто-таки величезні, й верстати, на яких їх робили, здіймалися під самісіньку стелю, а робітники, що працювали біля них, мусили вилазити на спеціальні риштування.
Дірки на ліктях і колінах мали бути з обстріпаними краями. Вони вимагали від робітників неабиякого вміння. Інженер Кіптява показав нам різні проекти і креслення, за якими молоді техніки виготовляли форми, а потім відповідно до цих форм уже робили дірки.