Одного тільки не збагну: чого за це не взявся пан Ляпка. Якби він тільки захотів, то відразу знайшов би клятого ґудзика й розчаклував безталанного короленка. Панові Ляпці все приступне! Немає жодного діла, яке було б йому не під силу!
Він може будь-коли сказати, хто що думає; може сісти в крісло, яке мало б стояти поруч нього, але якого насправді немає; може літати, як надувна кулька; може з маленьких предметів робити великі й навпаки; вміє з барвистих скелець наготувати різних страв, а то ще зніме полум'я свічки й кілька днів носить його в кишені жилетки.
Одне слово, він всемогутній.
Якось, коли я думав про все це на уроці, пан Ляпка насварився на мене пальцем і сказав:
— Послухайте, голуб'ята! Декому з вас здається, що я — чарівник чи штукар. Тим, хто так вважає, скажіть, що вони — телепні. Я кохаюсь у винахідництві Й чудово знаюся на казках. От і все. Та коли ви хочете Приписувати мені якісь дивовижі, то це мене не обходить. Можете фантазувати, скільки вам заманеться. Я не втручаюся в чужі справи. Смішно тільки, що дехто вірить, ніби людина може перетворитися на птаха. Правда, Матеуше?
— Авда, авда! — заволав Матеуш із внутрішньої кишені сюртука пана Ляпки.
— Як на мене,— вів далі пан Ляпка,— все це чистісінької води вигадки.
— Ну, а казки, пане професор, теж вигадки? — раптом спитав Анастазі.
— З казками буває по-всякому,— сказав пан Ляпка.— Дехто, приміром, вважає, що я теж вигаданий і моя академія вигадана. Але це неправда...
Всі учні щиро люблять і шанують пана Ляпку, бо він дуже добрий і ніколи не гнівається.
Якось він зустрів мене в парку, всміхнувся і сказав:
— Тобі неабияк личить руде волосся, хлопче! — І, допитливо поглянувши на мене, додав: — Ти подумав зараз, що мені десь літ сто. Чи не так? А тим часом я на двадцять років молодший за тебе.
Мені й справді майнуло це в голові — тож стало прикро, що пан Ляпка вгадав мої думки. Однак я довго питав себе, як це може бути, що пан Ляпка на двадцять років молодший за мене.
Потім я дізнався від Матеуша, що на другому поверсі, де вони мешкали з паном Ляпкою, стоїть двоє ліжечок завбільшки з коробочку на цигарки, і що в них вони сплять. Не диво, що в такому ліжечку вміщається шпак. Але пан Ляпка?! Можливо, Матеушеві тільки так ввижається, а може, це вигадки, однак він розповідав мені, що завжди опівночі пан Ляпка починає меншати й кінець кінцем стає крихітний, як немовля. Волосся, вуса й борода в нього випадають, і він лягає в маленьке ліжечко, що стоїть поряд із ліжечком Матеуша.
На світанку пан Ляпка встає, вкладає собі до вуха збільшувальну помпочку і вже за мить більшає. Потім ковтає кілька пілюльок для вирощування волосся і в такий спосіб хвилин за десять вертає собі звичайну подобу.
Помпочка пана Ляпки заслуговує, щоб про неї розповісти докладніше. Зовні вона схожа на маслянку від швейної машинки. Коли пан Ляпка прикладає помпочку до якого-небудь предмета й натискує на її денце, предмет тут-таки починає більшати. Завдяки цьому пан Ляпка за мить може перетворитися з немовляти на дорослу людину; завдяки цьому на обід для всієї академії вистачає шматочка м'яса завбільшки з долоню — з нього роблять стільки смажені, що її годі й з'їсти. Але помпочка збільшує предмети тільки за потреби, а коли потреба минає, предмет знову меншає. Саме тому пан Ляпка опівночі стає зовсім манюнім, а всі ми, тільки-но з'їмо смаженю, відчуваємо такий голод, ніби й рісочки в роті не мали. Отож мусимо на десерт з'їдати що-небудь наготовлене з кольорових скелець.
Але без десерту можна прожити, тож чари помпочки на нього не діють, і кольорових скелець треба мати чимало. Це нас дуже засмучує, проте пан Ляпка обіцяв, що збільшувати солоденьке він навчиться іншим способом.
На перший сніданок пан Ляпка з'їдає кілька кольорових скляних кульок і запиває їх зеленою настоянкою. Ця настоянка, каже Матеуш, повертає пана Ляпку до пам'яті, бо під час сну пан Ляпка геть усе забуває. Якось уранці настоянка кінчилася, й пан Ляпка не міг пригадати, ні хто він такий, ні як його звати; він не впізнав ні своєї академії, ні учнів, ба навіть Матеуша називав Трезором, начебто це був не шпак, а пес.
Пан Ляпка ходив як божевільний по академії і волав:
— Добродію Андерсен! Я згубив учорашній день. Ясю! Малгосю! Куд-ку-дак! Я курка! Зараз знесу яйце! Верніть мені мої веснянки!
Якби Матеуш не полетів за море й не позичив у трьох веселих гномиків пляшку зеленої настоянки, пан Ляпка напевне зсунувся б із глузду, а від його славнозвісної академії не лишилось би й сліду.
Після першого сніданку пан Ляпка наліплює на обличчя свої веснянки й починає вдягатися. Варто розповісти про те, який із себе пан Ляпка і в що він одягається.