Усе це тривало не більше як десять хвилин.
— Ремонт закінчено! — урочисто сказав пан Ляпка.— Можна їхати!
Водій з веселою усмішкою скочив у кабіну, повернув кермо, і трамвай легко покотив рейками. А ми помандрували слідом за ним додому, горланячи «Марш академії пана Ляпки».
За кілька днів по тому я бачив ще раз, як пан Ляпка, кажучи його словами, посилав око на оглядини.
Ми лежали в парку над ставком і записували в зошитах жаб'яче кумкання. Пан Ляпка навчив нас розпізнавати в тім кумканні окремі склади, й виявилося, що з них можна складати вірші.
Я сам, наприклад, склав он якого віршика:
Якось місяць впав у став,
Бо чимало мав там справ,
Щупаки, плітки, линки
Закричали: «Хто такий?»
Місяць їм відповіда:
«Я — рибина золота».
А рибалка не куняв —
На гачок його впіймав,
Смажив цілу ніч у тісті
Й заходився вранці їсти.
Отож сиділи ми над ставом. Пан Ляпка дивився на воду. Й раптом так необачно похилився, що із жилетки в нього випала збільшувальна помпочка. На наших очах вона бовтнула у воду й пішла на дно.
Я скочив у ставок, за мною кілька хлопців. Ми довго хлюпались, пірнали, але помпочки не знайшли.
Тоді пан Ляпка вийняв праве око, кинув його у воду і сказав:
— Посилаю око на оглядини. Зараз я дізнаюся, де лежить помпочка.
За мить око зринуло над водою, і пан Ляпка, прилаштувавши його на місце, заволав:
— Бачу! Лежить у ямі, де зимують раки, за чотири метри від берега.
Я знову пірнув і справді знайшов помпочку якраз там, куди показав пан Ляпка.
А за тиждень до цього пан Ляпка теж неабияк здивував нас.
Він наказав, щоб йому принесли з погреба блакитну повітряну кульку, поклав у кошичок своє праве око й промовив:
— Посилаю його на Місяць. Хочу довідатись, хто на Місяці живе, й написати для вас казку про його жителів.
Кулька злинула в небо й досі не повернулася. Та пан Ляпка каже, що Місяць дуже високо і що кулька повернеться десь аж під Новий рік. Поки що він бачить на одне око, а друге геть заліпив собі пластирем.
Та стривайте, я ж маю розповісти про його повсякденне життя. Вранці пан Ляпка вдягається і зразу ж сходить у клас. Власне, не сходить, а з'їжджає бильцями, осідлавши їх, як коня, й обома руками притримуючи на носі пенсне. В цьому не було б нічого дивного, якби пан Ляпка так само легко не виїжджав бильцями нагору. Він робить глибокий вдих, надуває щоки — і стає легесенький, як пір'їнка. В такий спосіб пан Ляпка не тільки виїжджає бильцями, а й може вільно зринати догори, коли тільки йому заманеться, надто тоді, коли береться ловити метеликів. Метелики над усе смакують панові Ляпці, на другий сніданок він не визнає нічого іншого.
— Запам'ятайте, хлоп'ята,— якось сказав нам пан Ляпка,— про те, яка їжа на смак, залежить не від неї самої, а від кольору. Мені страви ні до чого, я ситий від пілюльок, що з їхньою допомогою вирощую волосся. Проте в мене дуже вибагливе піднебіння, тому я люблю різні делікатеси. І їм я тільки все кольорове, зокрема, метеликів, квіти, різні барвисті скельця та інші страви, які сам і фарбую в якийсь смачний колір.
Хлопцям здається, що злетіти в повітря, як це робить пан Ляпка, легше легкого. І вони надувають щоки, наслідують рухи пана Ляпки — але все це марна праця. В Артура з натуги аж кров пішла носом, а один з Антоніїв мало не луснув.
Я й собі не раз пробував це робити, але минав день за днем, і всі мої намагання, незважаючи на поради пана Ляпки, лишалися марні.
Коли це минулої неділі, по обіді, я щонайглибше вдихнув у себе повітря й раптом відчув дивну полегкість, а потім, надувши щоки, побачив, як земля тікає у мене з-під ніг. Я злинув угору! Ошелешений, я злітав вище й вище, і трапилася зі мною дивовижна пригода, яка вразила навіть самого пана Ляпку.
**************************************Навчання в академії*****************************
— Удка, вати! Що означає:
— Побудка, вставати!
Ми підхоплюємося з ліжок, миттю вдягаємось, бо мало не вмираємо з цікавості, чого нас цього разу навчатиме пан Ляпка.
Спальня наша досить простора. Уподовж стін стоять умивальники, і в кожного з нас свій душ. Вмиваємось ми з неабиякою насолодою, бо з душа тече газована вода із сиропом, до того ж сироп щодня інший. Якщо казати про себе, то найстаранніше я миюся в середу, коли вода тече з малиновим сиропом, а це мені смакує найбільше. Сиропи пана Ляпки гарно миляться й дають багато піни, отож наша спальня вранці схожа на величезні ночви із змилинами.
Зодягаємося всі ми в сині сорочки, білі довгі штани, сині панчохи й білі черевики. Якщо хто-небудь із хлопців щось укоїть або не вивчить уроку, то на покарання мусить цілий день носити жовтого в зелені горошинки галстука. Галстук досить гарний, і кожен із нас мав би одягати його з великим задоволенням, а проте кому випаде його почепити, той ходить як причмелений.