Ганна Попідоха:
Попередили нас: не втікайте в ліс, все-одно всіх спіймаємо і виселимо.
Марія Мураль:
Жив у нас на квартирі один начальник. Прихопився, що будуть переселяти. Ми не вірили: то ж повстання буде. А він: вас переселити що дмухнути.
Марія Яслик:
Спочатку люди дуже кричали коли сказали нам про виселені їй. А і іо тім,,. ніх і о : не виступав. Люди були залякані. Тільки питають прізвище, а людина вже боїться, щоб на Сибір не виселили.....
Катерина Вицівська:
Перед тим, як лишити хату, наші люди всі кутки в хаті цілували і землю біля порогу. Ті хати ми лишили нашими сльозами вмиті.
Анеля Кучманич:
Як рушив з Устрік наш поїзд, так усі плакали, що руху поїзда не було чути, тільки людський плач.
Марія Качур:
Наші люди довго вірили, що повернуться, що дозволять. Вуйко Андрій казав: та чи я не ґазда, я маю своє топоря, я ще вдома хату поставлю!
Наталя КЛЯШТОРНА
Й&Д . //
Digitally signed by Walter \д/я Itpr дп'н«дкф» Maksimovich
2006 DN: cn=Walter Maksimovich, o,
ou=http://lemko.org, email=walter@lemko.org, c=VI Date: 2009.04.27 12:04:04 -04'00'
Maksimovich
ББК 63.3(4УКР)625-27 К52
УДК 94(477.8)" 195”
Кляшторна Н.О.
К52 Акція-51. Останні свідки / Передмова О. Юристовського. Післямова Д. Петренко. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. — 232 с.: іл. ISBN 966-7151-67-0
«Акція-51. Останні свідки» — хроніка останнього виселення українців з західних етнічних земель 1951 року, яка базується на свідченнях очевидців, архівних матеріалах, газетних публікаціях. У книзі також подано історію населених пунктів, які 55 років тому зникли з мали УРСР, а також словник говірки їх мешканців.
ББК 63.3(4УКР)625-27
Ця книга видана завдяки фінансовому сприянню Олександра Зарічнюка, підпри емця з м. Долина на Івано-Франкіещині, корені роду якого сягають с. Чорна. Допомогу також надали Василь Лисейко (батьки -- виселені з Михновця), Наталя Шатковська, Михайло Батіг, Дарія Петречко, Юрій Стрілецький (усі - вихідці з Чорної). Володимир Мельниченко та Йосип Білинський з м. Турка, Ігор Петречко.
Автор дякує усім виселеним і кнім нащадкам, котрі надали фотоматеріали з домашніх архівів.
На обкладинці: фото церкви з Росолина. збудованої 1750 р. На титульній сторінці: малюнок В. Дувірака
Контактна адреса автора: а/с 144. Київ 01133 Електронна адреса автора: kiasztoma@ua.fm
ISBN 966-7151-67-0 © Кляшторна Н.О., 2006
© Петречко Д.І., 2006 © Юристовський О.І., 2006 © Шатило В.А., 2006
ЗМІСТ
З
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Про що мовчать фотокартки
Переді мною — старе пошарпане фото. На плацу перед церквою вишикувалася сільська громада, переважно молодь. Дівчата з косами, як руки, і хлопці, як дуби. В центрі — пан отець з дружиною і донькою. Позаду надпис олівцем — 1939.
Отже, літо 1939 p.- Бойківські сердаки, ґорсети, запаски. Пані їмость у модельних туфлях, а дівчата у першому ряду — з блискучими прикрасами, тільки... босоніж. Так твердо стоять на тій кам'янистій землі, так міцно тримають хоругви натрудженими руками, так щиро дивляться в об'єктив. Чи бачать вони те, що їх чекає попереду?
За кілька місяців їхній світ розсиплеться, наче крихти черствого хліба. Польщу окупують німці, але швидко покинуть цей терен разом з німцями-колоністами. Прийдуть совіти, щоб встановити новий кордон, забрати війта, гайових, активістів «Просвіти». Після них у край повернуться німці. Вони знищать місцевих комуністів і євреїв, накладуть контингенти і повезуть молодих на роботу в Німеччину. Через три роки совіти порядкуватимуть тут знову, щоб погнати чоловіків на передову, проводити лінію кордону, забирати майно до колгоспу, арештовувати за найменшу підозру.
Кілька з тих, котрі на фото, поляжуть на фронті, кілька — вирушать на еміграцію, кілька — загинуть в українському підпіллі в лісах. З десяток родин виселять на Сибір.
Кількох арештують за саботаж-у колгоспі.
А тепер порахуйте, скільки з них залишиться через 10 років? Скільки босих ніг і натруджених рук? Про священика теж більше не згадуйте — парох не хотів перейти на православ'я.
Тих, які залишилися, будуть «ощасливлювати» далі. 1951 року їх усіх вивезуть на південь України. Офіційно це матиме назву «обмін ділянками державних територій». Далі — жодної босої ноги на плацу біля церкви, тільки солдати в чоботях, які очищують терен для поляків, яких теж привезуть «добровільно». Так одну кривду прикриють іншою. І хоч церкви на фото не видно, ніхто не гарантує, що до храму через кілька десятиліть не будуть заводити худобу, під стріхою не ховатимуться від дощу вівці і кози. Або іде гірше — смертельна тиша запанує в селі. Комуністичній Польщі не потрібні українські сліди. матінка Божа з церкви