Ріка Сян поблизу с. Журавин
Не вперше залишали хату Спогади виселених 1951 p., котрих евакуювали 1940 і 1948 pp. у зв’язку зі встановленням кордону по ріці Сян
Остання депортація заторкнула села, розташовані вздовж ріки Сян, по якій після вибуху Другої світової війни СРСР і Німеччина провели лінію кордону. Це докорінно змінило життя людей, котрі раніше не вважали цю ріку навіть кордоном між сільськими громадами. Непоодинокі господарі мали хату на лівому березі ріки, а землю — на правому. Жвавими були господарчі, торговельні та й зрештою родинні контакти між селами обабіч двох берегів Сяну. Лінія кордону роз'єднала родини, обірвала сусідські взаємини, призвела до значних матеріальних втрат.
Після встановлення кордону радянські прикордонники швидким темпом почали відселення з будинків, що розташовувалися близько берега, а отже, потрапили в прикордонну смугу. За спогадами очевидців, відселення проводили настільки блискавично, що ніхто з селян не встигав навіть зорієнтуватися в ситуації. Мешканців спрямовували переважно на Рівненщину, звідки радянська влада вивезла німців-колоністів.
1941 р. між гітлерівською Німеччиною і СРСР вибухнула війна. Німці окуповують терен, кордон ліквідовується, а відселені совітами люди радо повертаються додому, відновлюють або відбудовують свої помешкання. Життя над Сяном триває лише кілька років. Після відступу німців і повернення радянської влади, бойки знову потрапили у прикордонну смугу. Чергового виселення мешканцям Смільника, Журавина, Дверничка, Хревти, Соколього, Телешниці Сянної і Лобізви 1948 р. було не уникнути.
Лінія кордону завжди є лінією болю. А особливо, якщо вона стає залізною завісою, через яку не можуть зустрітися батьки і діти, брати і сестри. Марія Каніровська втратила рідну сестру і нареченого, коли вони перетинали кордон. Катерину Сиванич з Телешниці Сянної кордон назавжди роз'єднав з рідним сином.
Сьогодні, якщо дивитися на швидку течію гірського Сяну, який можна вбрід перебігти за лічені секунди, важко уявити, що ще 60 років тому перейти чи не перейти Сян означало жити або загинути. Від людних поселень уздовж ріки, де вирувало життя, не залишилося і сліду.
Спогади очевидців «зачистки кордонів» ми наводимо окремо. Історії цих людей — свідчення того, як багато важили людські права взагалі і право недоторканності приватної власності зокрема за тоталітарних режимів.
 |
|
Семен Джула |
Семен Джула, 1923 р.н., Хміль (з Дверничка над Сяном)
Я народився у Дверничку — се-лі над Сяном. В 40-му році робили кордон і нас рускі вивезли аж на Полісся, в Рівненську область. Ніхто не питав нас, спакували клунки і — впередІ А коли зайшли німці, ми усі вернулися у своє село, бо кордону вже не було. Але хати нашої вже у Двернику не застали. Тоді я побудувався не на тому місці, де прикордонна смуга, а далі, під лісом. І тільки ми відбудувалися, обжилися — переселили нас в Одеську область.
Ганна Вагаг, 1930 р.н., Кринка (з Журавина)
Я народилася в Журавині. Коли зробили кордон, нас на 500 метрів від Сяну відселили. Тато тоді був в Аргентині на заробітках, а ми самі мучилися з тими переїздами. Тоді люди ніяких прав не мали, допомоги ніякої не давали.
Якщо ґазда біля ріки мав землю, яка потрапляла в прикордонну зону, втрату маєтку ніхто не компенсував.
А людей зі Ступосяну і Полонинського в 46-му році, коли знову кордон був на Сяну, взагалі перегнали через ріку як худобу. Вони ще більше набідувалися.
Михайло Ковальчик, 1928 р.н., Панищів
Як прийшли рускі, то виселяли людей від Сяну: хат 10 з Со-колього, нижній кінець Хревти, Телешницю Сянну майже повністю, а Панищів не чіпали, бо ми були далі від того кордону. А тоді й нас вивезли.
Катерина Шумовська, 1929 р.н., Панищів
Людей з Хревти, коли міняли кордони, переселили в Панищів. Кожної ночі — повно солдатів у селі. Увечері треба було закривати вікна. Не дай Боже, щоб хтось сміявся —* то кордон, мала бути тиша. Так за руских було суворо наказано. А на польському боці — кричать, сміються, кличуть нас. Там людям так не забороняли, як нам.
Михайло Качур, 1925 р.н.,
Росохатий (з Сикавця коло Затварниці)
В 51-му році нас виселяли з людьми у Росохатого, бо ми там жили. Але я зазнав не одне переселення. Ми жили біля ріки Сян, ПО якій Зробили кор- Михайло Качур дон між Союзом і Польщею. І так нам сказали, щоб за 800 метрів від тої границі і духу не було. Вивезли нас рускі з наших хат за 70 кілометрів у Розенбург під Добромилем, де була німецька колонія. А в 41-му році напали німці, вже кордону по Сяну не було і наші люди додому вернулися. А в 44-му вертаються рускі і кордон знову йде по Сяну. Нас знову виселяють, але вже не в Добромиль, а в ближчі села — в Росохатий, у хати, з яких людей на Сибір вивезли, і в Поляну, звідки поляки у Польщу поїхали.