Федір Ципеняк
Федір Ципеняк, 1923 р.н., Кривка
У травні зробили у нас збори: люди, ви будете їхати, бо кордон знову переноситься. Люди в розпач впали: та куди їхати? Коли після війни був голод в Україні, то до нас втікали, просили їсти, розказували, як "добре" в степах жити. Наші люди не хотіли їхати, бо хто хоче лишати своє, та й боялися, що будуть з голоду пухнути.
Катерина Вицівська, 1900 р.н., Кривка
Ми не хотіли їхати, баби так заводили. Але нікому не було вільно лишитися вдома. Пакували маєток, машини давали до поїзда.
Іван Пагулич, 1927 р.н., Літовищі
Приїхав Кустов з Херсонщини, він тоді був заступником голови колгоспу. Зібрали нас, були там також з КДБ і з міліції, і місцеві начальники. Почав нам розказувати Кустов спокійним тоном, наче нічого не трапилося, що нас будуть переселяти, бо нашу землю вже віддали полякам. А люди в плач,ніхто їхати не хоче.
Анастасія Кучів, 1925 р.н., Літовищі
До останнього не могли змиритися, що це назавжди. Я собі думала: та невже я до хати своєї не вернуся? Хай тільки переселять, а ми назад вернемося! Потім люди якось узнавали, що тут комарі, води немає, спека.
Ганна Смолій, 1927 р.н., Михновець
Ще за польських часів декотрі люди почали цікавитися політикою, навіть комуністи у нас були. Та все ж більшість селян були аполітичними, жили своїми буденними клопотами. Але небажання їхати на схід — у цьому всі були солідарні. Начальники людям розповідали, як буде нам добре після переселення, а самі вдома не знали, як втішити своїх жінок і тещ. Люди казали: в хороше місце насильно не вивозять — у хорошому місці люди самі поселяються.
Ганна Кльок, 1922 р.н., Мочари
Я пам'ятаю, як робили збори, коли казали нам про переселення. Люди кричали, билися в істериці. На Святу Неділю (Трійцю) послали дівчину, щоб подивилася, як тут люди живуть. Вона приїхала і розказала, що тут і земля родюча, хліба багато і вода є.
Іван Миндяк, 1912 р.н., Мочари
В Мочарах збори були 5 чи 6 разів. Говорили нам про переселення. Кажуть, є така постанова, виселяємо ми вас на Україну. А люди не хотіли, казали: не поїдемо і все! Поїхала сюди дівчина, Федуня Мичківська. Розказувала, що тут все збудовано, на полях пшениця, кукурудза. А люди все одно їхати не хотіли. Тоді їм надоїло, що люди не хочуть. Наприкінці кажуть: піднімайте шум чи не піднімайте шум — все одно ми вас забираємо звідси.
 |
|
Іван Миндяк |
Михайло Ковальчик, 1928 р.н., Панищів
Казали нам начальники так: якщо ми полякам дозволимо залишитися, тоді всі українці на поляків перепишуться, щоб тільки не їхати з рідної землі. Тому,кажуть,їдьте усі, а далі видно буде.
Федір Мазур, 1932 р.н., Панищів
Уже жили ми у Панищеві третій рік, відколи хату подалі від кордону переставили, а тут приїхали уповноважені з колгоспу імені Леніна, з Миколаєва, парторг Христофор Юдін і завфермою Тихон Базиленко. Казали, що збудують нам хати, що будемо жити добре, що колгосп хороший. Люди не хотіли, та куди дінешся. Виселяють — і все. В Калинівку моя сім'я приїхала 22 жовтня. Ми їхали вже останніми, бо я був старшим групи «ястребків».
 |
|
Марія Кіселик |
Марія Кіселик, 1935 р.н., Поляна
Тато коня віз в Устріки.вже повантажив усе. А потім жаль йому стало, що ми мусимо їхати. Отак відразу — впав і вмер. Мій тато — Павло До-рош — був українцем. А мама — полька. Мамин брат, Юзик Ясляр, кликав маму у Польщу, бо він сам повернувся у Чорну. Але то не так просто було.
Анастасія Коваль, 1922 р.н., Поляна
Ми деякі речі закопували, як нас переселяли. Бо все думали, що ще вернемося. Так воно і досі десь там закопане. Старі люди вже повмирали і ніхто ніколи вже його не знайде.
Ганна Стадник, 1933 р.н., Рівня
Багато вихідців з нашого села були в місцевій владі, головами колгоспів у інших селах. Але що б вони нам не казали, чого б не обіцяли, у людей дуже тліло в душі. Питали люди начальствами не можна якось відмінити те виселення.
Михайло Качур, 1925 р.н., Росохатий (з Сикавця)