Вивозили нас. Я їхав у поїзді, та й дивлюся — зовсім інший край, жити я тут не хочу. Думаю собі: я втечу з того поїзда і додому вернуся. Але мене спіймали під Києвом і все одно відправили в Херсон, у Дудчани.
Леся Завадська, 1931 р.н., Літовищі
Опинилися ми на Херсонщині так, як і всі. Нас, дітей (мама була у лікарні, а тато помер), під конвоєм солдатів повантажили
з речами на машину і повезли в Устріки на залізничну станцію. А там посадили у товарний вагон і під дулом автоматів супроводжували до Самбора, а потім Львова.
Христина Петях, 1916 р.н., Літовищі
Мої батьки першими поїхали в Дудчани. Казали, що там дуже погано, води немає, комарі кусають. А я сюди приїхала з людьми з Рівні. Мені одній так пощастило, бо я була близько знайома з одним начальником, він був з Рівні. Я прийшла до нього і попросила: переведи мене у Первомайськ, тут місто, легше жити. І він приписав мене до рівнян. А прості люди нічого змінити не могли. Записаний у такий-то колгосп у таку-то область — усе. Нікого не впросиш, не вмолиш. Тоді строго було...
Василь Моцьо, 1932 р.н., Лодина
Напередодні виїзду з села голові сім'ї вручали переселенський квиток, документ на хату, підйомні на голову сім'ї і на кожного члена сім'ї. Удень подачі транспорту люди виносили на подвір'я всі свої речі. На станції в чотирьохосьовий вагон завантажувалося чотири родини з усім майном.
Я пам'ятаю,як перед подачею товарняка з'явився другий секретар райкому партії і заявив людям: «Одноосібників розміщати у трьох останніх вагонах. Ці вагони у Жмеринці будуть відчеплені і поїдуть на Сибір. Помилуємо, якщо зараз напишете заяви до колгоспу». Почувши це, односельці почали вмовляти одноосібників подати заяви. Однак заяв ніхто не подав. Райкомівцеві відповіли відкрито: «Якщо ми вже покинути рідну хату, то можемо їхати і в Сибір.»
Юлія Прончак, 1931 р.н., Мочари
Коли їхала з Устрік до Києва, так плакала, що дістала хворобу на очі. Лікували мене в Києві у лікарні. Казали лікарі: так плакати не можна. А мені було жаль з дому їхати,я досі плачу...
Іван Миндяк, 1912 р.н., Мочари
Худоба їхала окремо. В одному вагоні з нами їхала ще сім'я Нестора Михайла. Ліс теж ішов окремо, а клунки усі з нами. Картоплю не можна було перевозити. Але люди ховали її. Я забивав картоплю в діжки і так перевозив.
Ганна Кльок, 1922 р.н., Мочари
У першу чергу взяли на будову хат молодих і 10 сімей. У другу — ЗО сімей. А тоді усіх інших.
 |
|
Ганна Кльок |
Я була на 5-му місяці вагітності, як нас переселяли, а вже мала 4 дітей. В одному вагоні їхали по 3-4 сім'ї. їли хліб, картоплю сушили.
Картоплю забороняли брати з собою, казали, що вона хвора. А ми таємно везли. Гуси, качки можна було перевезти, а кури - ні. Під голим небом на Бандашові (станції) спали. На квартиру нас не хотіли взяти, бо багато дітей, ще й я з черевом. Бабка одна взяла нас у Лавровці на 2 місяці.
Свої хати ми мали залишити свіжими, чистими, вибіленими. Хати на замок у нас не зачиняли, бо злодіїв з невісткою та онукою не було. Палицю підкладали, щоб було видно, що у хаті нікого немає.
Анеля Кучманич, 1925 р.н., Панищів
Нас сюди вивезли, хоч ми всі хотіли лишатися. Як рушив з Устрік наш поїзд, то так всі плакали, що руху поїзда не було чути, тільки людський плач.
Михайло Ковальчик, 1928 р.н., Панищів
Приїхали представники з району і кажуть: будемо кордон переносити. 120 чоловік забрали з Панищева на будівництво, тоді — 14 сімей, щоб прибирати. А останній тур виїхав з Устрік 14 жовтня. Деякі залишилися на 15 жовтня, бо не вистачало вагонів для корів і коней. Давали вагон на 2 родини.
Юзефа Капраль, 1939 р.н., Поляна
Як ми приїхали до Устрік, саме відправлявся ешелон з людьми, то стояв такий рев, наче худоба ричить. О-у-у-у! Хто з дверей, а хто з платформи — так усі плакали, так прощалися, наче вже ніколи не побачимося. Бо забирали не всіх відразу. Вже як перший тур поїхав, деякі люди раділи думкою, що їх вивозити не будуть. Колись так тільки євреїв у табори вивозили, що ніхто з них не міг лишитися. Старі люди ще й тут згадують, що колись євреї, як їх брали німці, так казали до наших людей, котрі по сусідству з ними жили: нами — розчинят, вами — помісят.